Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 25

Всеволод Нестайко

Галочка вже була там.

Котофей Котофейович зустрів їх розгублено:

— Ви знаєте, Коша пропав. Не ночував дома. Я вночі прокинувся, щоб збігати у зоопарк, порадитися з нашим екстрасенсом, мудрою совою пані Пугач-Сиченко (у неї робочий день, як відомо, вночі), дивлюсь — нема Коші. Ну, думаю, вийшов на хвилинку. Збігав, порадився, прибігаю — нема. Я до ранку очей не стулив. Так він і не прийшов. Де він дівся?

— Я бачив, як він полетів кудись, — сказав Грайлик.

— Сам? — спитала Галочка.

— Сам.

— Ну, раз сам, раз ніхто його не забрав, то прилетить, я думаю. А що сказала пані Пугач-Сиченко?

— Сказала, що відомий професор Барановський-Лісковський винайшов спеціальний костюм для пожежників і космонавтів, який у вогні не горить і у воді не тоне.

— От би нам! — вигукнув Грайлик.

— Ми б тоді проникли у Печеру Невільниць, де шліфується дорогоцінне каміння, — мрійливо сказала Галочка. — Хоч би подивитися!

Все-таки вона була принцеса. Дівчинка. Маленька жінка. А де ви бачили жінку, зовсім байдужу до дорогоцінного каміння?

— Але професор Барановський-Лісковський навряд чи дасть стільки костюмів, — сказав Котофей Котофейович. — Хоч би один випросити. Для Коші.

— А може, й дасть. Він добрий, — сказав Грайлик.

— І дітей любить, — додала Галочка.

— Сам на дитину схожий. Вранці у трусах через скакалку на балконі стрибає.

— Дасть! — почулося раптом ззаду.

Всі обернулися — з-за дверей горища визирав Чух.

— Ги-ги! А я все чув. Або ви мене з собою візьмете, або я вам все поламаю.

Вони розгублено мовчали.

— А… а ми просто так… фантазуємо, вигадуємо, — пролепетав нарешті Грайлик.

— Що ви з мене шланг робите? — закопилив губу Чух. — Що я, дурний?..

— Слухай, не мішайся! — рішучо сказала Галочка. — Не в’язни!

— А я буду! — вперто набурмосився Чух. — Я теж хочу скарб шукати.

— Який скарб? Ти що! Ми ніякого скарбу не шукаємо, — вигукнув Грайлик.

— Та йди ти! Я ж чув, як вона сказала про Печеру Невільниць, де шліфується дорогоцінне каміння.

— Слухай, я тобі дам свій ліхтарик, на який ти давно зазіхаєш, тільки одчепись! — сказав Грайлик.

— Нема дурних! — пхикнув Чух. — Вони будуть дорогоцінне каміння брати, а мені паршивий ліхтарик підсовують. Думаєте, я не знаю, що таке дорогоцінне каміння?.. За отакенюній брильянт-діамант можна торбу грошей одержати. Пірати перш за все дорогоцінне каміння закопували, у печерах ховали…

Грайлик і Галочка тільки перезиралися.

Що робити?

І як вони не додивилися, що Чух за ними ув’язався? От Чужекало-Хочукало!

Котофей Котофейович спостерігав мовчки. Він давно засвоїв, що коти у дитячі стосунки не повинні втручатися. Як почнеш втручатися, обов’язково хтось смиконе за хвоста.

— Ви диваки, — сказав Чух. — Вам же зі мною краще. Я ж вам допоможу костюм у професора вициганити. Він же мій сусіда.

То була правда. Чух жив на одній площадці з професором Барановським-Лісковським — двері у двері. І Чухова мама та професорова дружина позичалися одна в одної цибулиною, яйцем, сіллю, сірниками та іншими господарськими невідкладностями.