Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 24
Всеволод Нестайко
— Вона там! — хвилюючись, сказав Коша, — Я певен! Я полізу у Темнондію. Я знайду Печеру Невільниць. Я звільню маму. Я не боюсь Вогнедишного Змія.
— Стривай! — сказав Котофей Котофейович. — Не гарячкуй! Треба спершу подумати, зважити все. Ти хоч і драконський син, але, як мені відомо, молоком годований і від вогню не застрахований. Отже, згориш, як метелик.
— Що ж робити? — розгублено спитала Галочка.
— Кажу — подумати треба. — Котофей Котофейович почухав задньою ногою за вухом і задумався.
РОЗДІЛ VI
Навіть у казках час не стоїть на місці, минає.
День проходить, настає вечір.
Поки Котофей Котофейович думав, сонце сіло, звечоріло.
— Боюсь, сьогодні починати пошуки недоцільно, — сказав Котофей Котофейович. — Я дещо придумав, але для цього треба дочекатися ранку.
— А що ти придумав? — спитав Грайлик.
— Я придумав, що уночі треба ще подумати і порадитися з деким. До речі, я придумав ще одне — Коша ночуватиме у мене на горищі.
— А може, краще у нас? — спитала Галочка.
— Або в нас? — сказав Грайлик.
— Ні! — беззаперечно махнув хвостом Котофей Котофейович. — Вашим батькам обов’язково треба щось пояснювати, може, навіть брехати. А в мене на горищі нікому нічого пояснювати не треба.
Мандрівний кіт ще раз довів свою мудрість.
…Був уже пізній вечір, майже ніч. Батьки давно поснули, а Грайлик все ще крутився на ліжку, дивлячись у вікно. Не міг заснути. Навколо щербатого місяця мерехтіли зірки.
Будинок, де жив з друзями Грайлик, був великий, багатоповерховий, оточував подвір’я з трьох боків літерою «П». І Грайликові було видно дах протилежного крила і оте кругле горищне вікно, за яким знаходилася домівка Котофея Котофейовича. Раптом Грайлик побачив, що з вікна… виліз Коша. Він сів на край даху, звісивши одну ногу, а на другу, зігнуту в коліні, поставив лікоть, підперши голову. І отак довго сидів, замислено дивлячись у небо. Про що він думав? Про маму? Про Темнондію? Про Печеру Невільниць?
Потім раптом знявся й полетів.
Він летів у зоряному небі, маленький хлопчик, самотній і безпорадний. І Грайлик ураз відчув щемливу жалість до нього. Як же йому зараз гірко й погано, мабуть.
Але куди ж полетів Коша? Чого він не спить! Може, щось трапилося?
Грайлик довго вдивлявся у вікно, чекаючи. Але Коша не з’являвся.
Нарешті сон зборов Грайлика, і він заснув…
Вранці Грайлик ніяк не міг дочекатися, поки мама приготує сніданок. І навіть не доївши своєї улюбленої яєчні з салом, вибіг у двір.