Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 17
Всеволод Нестайко
Грайлик мляво жував курячу ніжку і все думав про те, як же він житиме без принцеси Галочки, без її сонячної усмішки, без її дзвінких пісень, від яких одразу веселішає серце.
Галочка була старша за Грайлика на півроку і вже ходила до школи, перейшла в другий клас. А Грайлик тільки-но в перший восени піде.
Це Грайлик прозвав її принцесою. Бо вона й справді була принцеса, прекрасна і недосяжна, — гарненька, кучерява, очі карі, променисті, носик кирпатий. На щічках — ямочки.
Після обіду по телевізору була «дитяча година» з французькою мовою. Грайлик завжди її дивився і потрошку вчив французьку. Хоча більшість жителів Дитиндії вчила англійську.
А потім були мультики, один за одним по двох програмах.
І Грайлик вийшов у двір тільки години через дві. Вийшов і раптом…
РОЗДІЛ II
Любушечка-Стрибушечка стрибала у цей час через скакалку. Юля-Танцюля, як завжди, витанцьовувала під транзистор. А Роман-Отаман, Миня, Чух, Вітасик-Тарантасик і Толя-Бараболя товклися на кораблі «Варяг». У кожного одне око було перев’язане навскіс хусткою. Як бачите, піратська команда збільшилася. Лише Іван-Сумніван самотньо стояв осторонь, обіпершись об дерево, і, закопиливши губу, хмикав:
— Так не буває!
І раптом…
«Пірати» завмерли на кораблі. Юля-Танцюля як підняла у танці ногу, так і не опустила. Любушечка-Стрибушечка теж, здавалося, застигла у повітрі. А Іван-Сумніван розкрив рота, сказавши: «Так…» — і не вимовивши: «…не буває!»
Бо у Дитиндії раптом з’явилася Галочка. Та ще й не сама. Разом з нею з’явився якийсь незнайомий хлопчик. Некрасивий, губатий, з великим носом і відстовбурченими вухами. Але з добрими голубими очима, які дивилися весело і привітно.
— Ой! Незнайомець! — прохопилася Юля.
— Незнайомець! Справді! — підхопив Чух.
— Незнайомця звуть Коша, — усміхнулася Галочка. — Знайомтесь, будь ласка!
І вона підвела хлопчика до дітей.
Незнайомець Коша кожному усміхнувся, церемонно кивнув головою і по черзі потис руку. Рука в нього була широка і м’яка.
— А… а звідки він? — спитав Роман-Отаман.
— Це секрет, — усміхнулась Галочка. — Хай вам покортить.
— А… де ти була? — спитав Грайлик.
— Це теж секрет, — знову усміхнулася Галочка.
— Ні! Серйозно. Де? — спитала Любушечка. — Ми так хвилювалися. Віка сказала, що тебе якийсь розбійник потяг кудись.
— Та який там розбійник! — засміялася Галочка. — Якби розбійник, я хіба б тут стояла? Від мене й гудзика не лишилося б.
Всі перезирнулися. Справді.
— А… — почав був Іван-Сумніван, але Галочка його перебила:
— Не питайте нічого. Ми потім усе скажемо. Хай буде секрет. Це ж цікаво.
І знову-таки — справді! Секрет — це ж цікаво. Хай буде!
І, щоб покінчити з розпитуваннями, Галочка заспівала пісеньку, яку тут же сама склала:
Незнайомець Коша —
Дитина хороша!
Чесний, добрий і сміливий
Незнайомець Квша!
Всі уважно розглядали незнайомця Кошу.
— Сміливий? — зміряв його ревнивим поглядом Роман-Отаман. — А з цієї гілки у пісок стрибнеш?
