Читать «Портрет Доріана Ґрея» онлайн - страница 5

— Сумління і боягузтво — власне, одне й те саме, Безіле. Сумління — це лише фасад боягузтва, та й годі.

— Не вірю я цьому, Гаррі, і певен, що й ти не віриш. Проте, хоч би що там спонукало мене, — між іншим, це могла бути й гордість, бо я таки дуже гордий, — я все ж протискувався до дверей. І тут, ясна річ, я натикаюся на леді Брендон. «Чи не збираєтесь ви втікати так рано, містере Голворд?» — вигукнула вона. Ти ж знаєш, який у неї на диво пронизливий голос!

— Ще б пак, вона — чистісінький павич у всьому, крім краси, — докинув лорд Генрі, обриваючи стокротку довгими нервовими пальцями.

— Я ніяк не міг її спекатись. Вона підводила мене до високого рангу аристократів, до кавалерів зірок та ордену Підв’язки, до підстаркуватих дам у величезних діадемах і з папужими носами, і всім рекомендувала мене як свого найближчого друга, хоч доти ми лиш один раз бачились. Вона вбила собі в голову, ніби я знаменитість. Здається, саме тоді якась моя картина мала гучний успіх, — тобто про неї затеревенили в дешевих газетках, цьому мірилі безсмертя нашого часу… І враз я опинився лице в лице з тим юнаком, чия зовнішність так дивно мене схвилювала. Ми стояли зовсім близько — мало не торкались один одного. Наші очі знову зустрілись. Хай це було нерозважливо, але я попросив леді Брендон познайомити нас. Зрештою, воно, мабуть, було не так нерозважливістю, як просто неминучістю. Ми й без знайомства завели б між собою розмову — я був у цьому впевнений. Те саме сказав мені згодом і Доріан. Він теж зразу відчув, що нас звів не випадок, а доля.

— І як же леді Брендон відрекомендувала тобі цього чарівного юнака? — запитав лорд Генрі. — Адже вона так любить давати побіжні характеристики своїм гостям! Пригадую, одного разу, підводячи мене до старого червонолицого добродія, усього в орденах і стрічках, вона просичала мені у вухо приголомшливі подробиці з його біографії. І це таким трагічним шепотом, який було чути, певно, кожному у вітальні! Я тоді просто-таки мусив утекти — мені більше до вподоби самому розгадувати, хто є хто. А леді Брендон рекламує гостей точнісінько, як аукціонер товари. Вона або розкладе їх тобі до кісточок, або повідомить усе, крім того, що ти хотів би знати.

— Бідна леді Брендон! Ти безжальний до неї, Гаррі, — байдуже мовив Голворд.

— Мій любий, вона намагалася створити салон, а мала щастя відкрити ресторан. Тож хіба я можу захоплюватись нею? Гаразд, але як же вона висловилася про Доріана Ґрея?

— Та десь приблизно так: «Чарівний хлопчик… Ми з його бідною матір’ю були абсолютно нерозлучні. Забула, що він робить… боюся, що він… не робить нічого… ох, ні, він грає на роялі… чи той, на скрипці, любий містере Ґрей?» Ми обидва тоді не змогли стриматися від сміху й одразу стали друзями.