Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 138

Менглі-Гірей прикусив вуста. Цей старий ворон не кидав слів на вітер. Вже двічі завдяки його попередженням Менглі-Гірей щасливо уникав розставлених сітей.

— То що ти пропонуєш? — глухо кинув він.

— Треба зачекати, повелителю, доки розберуться, у чому справа.

— То ти що — злякався якоїсь казочки про вовкулаку? — Менглі-Гірей намагався видобути з себе глузливу посмішку.

— Йдеться не тільки про казочку, повелителю. Наскільки ми зрозуміли, подивитися на смерть того гяура подалося до трьох сотень вершників. З них понад сотню — загинули, як доносить цей гінець. Разом з Басман-беком. А де ж решта?

Мурзи посилено закивали головами. Так, а де ж решта?

— Можна припустити, що то наші вороги, — вів далі Баслан-мурза. — І невідомо, де вони зараз причаїлися і що замишляють. Тому доки все не виясниться, тобі, володарю, краще зачекати.

— Зачекати? — Менглі-Гірей зробив вигляд, ніби його обурили ці слова. — А на Дніпрі, біля Тягинки, теж чекатимуть?

Баслан-мурза низько схилився і промовчав. Менглі-Гірей знову закусив губу. Так, цей клятий мурза має рацію. Проте й чекати теж не годиться. Як же бути?

Наперед виступив капудан-паша:

— Повелителю, — сказав він. — Якщо ти згоден, до тієї Тягинки можна дістатися моєю галерою.

— Це теж небезпечно, — заперечив Баслан-мурза. — Можна потрапити в шторм, можуть обстріляти невірні.

Капудан-паша побуряковів від образи.

— До твого відома, шановний, — ледь стримуючись, почав він, — мій корабель виходив у океан, де хвилі піднімаються до неба, — і витримав. Від мого корабля втікали найліпші моряки Іспанії та Риму. То що йому якась крихітна калюжа і що йому якісь дикі ватаги? Тож у тебе, повелителю, — повернувся він знову до Менглі-Гірея, — є гарна нагода на власні очі побачити, як мої люди своїми стрілами викосять усі комиші разом з тими, хто в них ховається. Запевняю, що тебе чекає не бій, а легка прогулянка…

Менглі-Гірей схилив у задумі голову.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Дякую тобі, капудане. Я приймаю твоє запрошення. А заодно радий буду зайвий раз пересвідчитися у могутності Порти.

ВІТРИЛА В СТЕП

Схоже, татари щось замислили. Але що саме?

Не раз і не два Вирвизуб запитував про це і в себе, і в товариства, але відповіді не знаходив. На перший погляд, татари, як і раніше, намагалися перебратися за Дніпро.

Проте їхні очеретяні плоти та вербові човники снували так повільно, мовби ворог поставив собі за мету перебратися на правий берег не раніше, ніж за місяць.

Кінні татари маячіли на обох Дніпрових берегах. Але сутичок теж уникали.

— Схоже, стережуть, аби ми не втекли звідсіля, — крізь зуби процідив Кривопичко.

Вирвизуб кивнув головою. Так, здається, таки стережуть. І не тільки. Зранку Вирвизуб довідався, що за Базавлуком татари висадилися на кількох островах. І ще й досі туди прибувають нові загони. Мабуть, збираються вдарити в спину. Чи перекривають шлях на північ.

Побільшало їх і на обох берегах Дніпра. Вночі підійшли зі степу свіжі сили. І тепер татари осміліли вже настільки, що перестали вдивлятися у плавні з берега. Лівобережні вже спустили на воду всі свої легкі човники, правобережні викосили для плотів майже всі очерети…