Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 137
Рутківський Григорович Володимир
— Готуйте коні, — звелів Менглі-Гірей.
Нараз його увагу привернув віддалений перестук копит. А тоді з-за купи будівельного каміння виринув вершник і, здіймаючи хмари пилюки, помчав до них.
— Хто це? — запитально звів брови Менглі-Гірей.
— Схоже, гінець від Басман-бека, — висловив здогад юртджі.
І він не помилився. Розкошланий, зарослий, з червоними від вітру й пилюки очима, гінець злетів на ходу з сідла і бухнувся Менглі-Гіреєві під ноги.
— Пресвітлий хане, Басман-бека вбито!
Довкола Менглі-Гірея запала мовчанка. Не було в кримській орді загадковішої і небезпечнішої людини. Не один з беків та мурз вкривався холодним потом, коли на ньому зупинявся підозріло усміхнений погляд Басман-бека. Він жив іншим, потайним, життям, про яке не підозрювали навіть найутаємниченіші.
— Вчора зранку він вирушив на чолі тисячі найкращих ханських нукерів до Дніпра, на поміч тим, що зійшлися в герці з дніпровськими козаками. І от його вбито…
— Як це трапилось? — різко спитав, майже вигукнув, Менглі-Гірей.
— У Джурчи Басман-бек звелів розідрати дикими жеребцями одного з кайсацьких вивідників, на ймення Швайка…
Старшина гостро перезирнулася межи собою. Ім’я Швайки було їм відоме. Відомо було й те, що Басман-бек особисто його схопив.
— Далі, — звелів, наче ляснув канчуком, Менглі-Гірей.
— То щоб на власні очі пересвідчитися у смерті того шайтана, Басман-бек з найближчим почтом теж подався у степ. Всього, кажуть, подивитися на смерть того невірного рушили ще сотні зо три глядачів. І… — гінець затнувся. Потім ледь чутно додав: — І жоден з них не повернувся. А коли нукери Басман-бека подалися по їхніх слідах, то побачили понад сотню зарубаних батирів і серед них — Басман-бека.
— І хто ж його зарубав?
— Ще невідомо, світлий хане… Одні кажуть, що то від Дніпра пробрався якийсь уруський чамбул, інші — буцімто повстали уруські невільники.
Мурзи затамували подих. Це було нечувано. Що правда, час від часу зринали чутки, нібито серед невільників є невдоволені. Але щоб дійшло до повстання…
— А що з тим… Швайкою? — запитав Менглі-Гірей.
— Його останків не виявлено, світлий хане… А коней, до яких його прив’язали, знайшли з розірваними горлянками. Схоже, це робота вовків.
За спиною Менглі-Гірея хтось придушено зойкнув. Отже, це таки правда…
Останнім часом біля вечорових багать точилися розмови, нібито в степу з’явилися вовкулаки. Звісно, не самі собою з’явилися — прийшли разом з дніпровськими кайсаками. Не інакше, як хтось із них вмів перекидатися на вовка… Проте більшість кримчаків у це не вірили. А коли й вірили, то заспокоювали себе тим, що ці вовкулаки гасають десь далеко, а до Криму їм зась, бо через вузький і голий кримський перешийок навіть миша не прокрадеться непомічена.
І от маєш — трапилося. У Джурчи, серед білого дня…
— Треба їхати! — рішуче стріпнув головою Менглі-Гірей. — Готуйте коней!
Наперед виступив один зі старійшин, Баслан-мурза.
— Повелителю, — тремтячим голосом почав він. — Вирушати кудись у такий непевний час — то однаково, що наразитися на смертельну небезпеку.