Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 139

Вирвизуб презирливо осміхнувся. Теж знайшли чим загрожувати!

От лише внизу, біля гирла Тягинки, було порожньо. Якщо, звісно, не брати до уваги крихітного укріплення, зведеного невідомо коли. Схоже, татари перекривають усі шляхи відходу, аби завтра-позавтра, зібравшись ще раз на силі, погнати козаків униз по Дніпру. Але хтозна, як їм це вдасться — їхні благенькі човники та очеретяні плоти навряд чи встоять проти козацьких байдаків.

Сонце поволі сходило над землею. Ставало парко й задушно. Зненацька з південного боку острова пролунав довгий пронизливий посвист, затим ще один.

Вирвизуб невдоволено озирнувся:

— Що там таке?

— Здається, хлопці побачили щось цікаве, — висловив здогад Марко Чорторий. Саме він привіз звістку про татарську з’яву на островах, і зараз Стефан зі старійшиною розмірковував, чим це їм загрожує.

Старійшина прислухалася. Посвисти вщухли, а з очеретів випірнув захеканий черкасець Данько Горопаха.

— Там… — затинаючись, сповістив він. — Там не човен, а якесь страховисько!

Вирвизуб глянув на сонце.

— Припікає, — сказав він. — Але недостатньо для того, щоб човен видався тобі страховиськом.

— А ти сам піди подивися, коли не віриш, — образився Данько.

— І піду, — сказав Вирвизуб.

Він ішов слідом за Даньком вузькою покрученою стежиною. Під ногами хлюпало. Високі очерети погойдували над їхніми головами пишними зеленими мітелками.

— Ну, показуй, що ти там набачив, — мовив Вирвизуб, коли попереду проясніло.

І завмер.

— Ого! — не втримався Кривопичко, котрий дихав у спину Вирвизубові.

І було від чого.

Багато човнів погойдував старий Дніпро на своїх могутніх грудях — і первісні плоти, і довбанки, і плоскодонки, і дубки з байдаками, і навіть чайки, що з’явилися не так давно, — але такого велетенського човна, таких вітрил, стількох озброєних людей, що вилаштувалися з луками напоготові уздовж високих, майже по груди, облавків — у цих місцях ще не бачили. Бо проти кого мав тут воювати цей військовий вітрильник, що разом з іншими турецькими кораблями вже не одне десятиліття доводив могутність Порти біля берегів Греції, Франції та Іспанії?

Але тепер він тут. І під його вагою Дніпро, здається, от-от мав вийти з берегів, а широкі червоні вітрила нависли не лише над Дніпровими водами, а й над усім степом.

— Цього ще нам бракувало, — процідив Вирвизуб, але тут-таки змусив себе посміхнутися.

Не можна, ніяк не можна показувати розгубленість перед товариством, яке обрало його своїм отаманом і зараз чекало від нього якогось рішення! Але яке рішення можна прийняти, коли перед тобою таке плавуче громаддя, що, здається, прооре острів, на якому вони оце зупинилися, і навіть не помітить, що натворило…

І справді страхіття. Шкода, що поруч нема Швайки. Той би щось та придумав. Бо як тут вистояти, коли татари обсіли з трьох боків, а тепер вигулькнули ще й з четвертого…

Вирвизуб глибоко зітхнув, аби заспокоїтися і завважив, що поруч з ним стоїть сивовусий черкасець Ротько Беззубий. На відміну від усіх, він не був стурбований.