Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 136

Менглі-Гірей кивнув головою. Атож, навалитися на урусів купно, з усіх боків одночасно — це був його задум.

У Степу й досі пам’ятають, якого облизня ногайський мурза Саїд отримав від тих урусів п’ять років тому. Саїдова помилка полягала в тому, що він напав на дніпровські плавні тільки з одного боку. Але тепер таке не повториться. Зараз ті кайсаки, як йому доносять, обкладені з трьох боків. А з четвертого, від моря, всі надії покладаються на військову турецьку галеру — ту, що її султан, хай множаться у віках його літа, надіслав на його, Менглі-Гірея, прохання. Цей могутній корабель має змусити далеких і близьких сусідів ще більше поважати кримське ханство. Та, на жаль, турецькі моряки останніми днями знудилися без діла, почали поводитися не як поштиві гості, а як звичайні розбишаки. Того й дивися, почнуть шастати по гаремах поважних людей. Тож треба і їм знайти якусь роботу.

От, наприклад, підпрягти і їх до вичавлювання дніпровських розбишак з плавнів.

Але спочатку треба убезпечити себе від можливих звинувачень, пов’язаних з викраденням листа у того телепня. Звісно, йому, Менглі-Гіреєві, начхати на будь-які закиди. Та все ж не надто приємно, коли твої дії називають підступними і нечесними. А лист, викрадений у Саїда-мурзи, дає для цього всі підстави. А самого мурзу… Що ж, добре вчинив він, Менглі-Гірей, коли звелів отруїти того роззявкуватого бевзя.

— Чи були випадки, коли дніпровські зарізяки нападали на когось із наших? — запитав він.

Юртджі перевів нетерплячий погляд на вельможний натовп, що в поштивому схилянні ловив кожне слово Менглі-Гірея.

Першим відгукнувся товстий мурза Хаким:

— Так, повелителю, і не раз. Десь у середині літа уруси під Тягинею напали на баскака, що повертався з ясиром, — повідомив він. — Захопили його човен, забрали чимало грошей, а самого повели невідь-куди… За кілька днів гяури знову побили двох шановних людей і відібрали у них десяток волів.

— Достатньо, — кивнув Менглі-Гірей і звернувся до юртджі. — Негайно відправ листа великому литовському князеві Олександрові, що його люди ображають наших, і додай, що коли він не припинить це неподобство, то доведеться мені самому шукати й карати винних. А де я їх шукатиму — у тягинських плавнях, на Сулі чи десь під Винницею — суттєвого значення немає, — посміхнувся він.

Поштивий натовп збуджено загомонів. Це так властиво їхньому мудрому повелителеві: через одну колючку в п’ятах зрубати всю акацію! І воно, коли подумати, правильно — адже саме акації і є носіями тих колючок.

— А тепер я хотів би сам поїхати під ту Тягиню, — мовив Менглі-Гірей і звівся на ноги. — Пиши, — звелів він юртджі. — Я хотів би побачити, як наші безмежно хоробрі батири нищать тих, хто не хоче жити за звичаями орди… Басман-бек уже повів туди свою тисячу?

— Так, — схилився юртджі. — Нині він, мабуть, вийшов зі своїми нукерами за межі Криму.