Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 82

завжди знають найбільше що треба і як має бути вони людину ведуть навіть якщо вже й не

ходять тільки треба було би ще сходити до сосен один раз

очі у мене сірі такі як буває вода у вже глибоку осінь часом дивлюся на себе в дзеркало і так

ніби себе не впізнаю ніби там хтось інший стоїть чужа якась дівчина і дивиться так пильно

на мене трохи насторожено наче боїться чогось очі у мене сумують часто і я знаю від чого

тільки говорити мені про це не хочеться та й нікому я навіть соснам не про всі свої журби

розповідаю з очей можна все прочитати що з людиною сталося і як вона жила чи живе я коли

з лісу виходжу до крамниці чи по хліб чи по що треба то завжди бачу які в кого очі добрі

ласкаві злі колючі втомлені сумні радісні й очі все самі за себе скажуть не треба й питати

нічого я з людьми рідко розмовляю бо рідко їх бачу але як подивлюся на очі то одразу все

знаю у батька мого очі зажурені він ними дивиться так журно і видно як його очам тяжко

дивитися тільки ж не знати як тому шрадити бо журба його міцно тримається очі болять як

багато горя набачаться і як самі горюють болять аж поки весь біль через них не вийде а він

так тяжко виходить як трава крізь камінь проростає і очі тоді дуже мучаться якби в мене

було чотири ока то було би ліпше бо два ока дивилися б а два інші спали а потім мінялися б

то їм було би легше

пальцями я про тебе думаю і пам'ятаю вузлики на пальцях зав'язую щоб не забути нічого і

руки в мене всі вузлуваті пальцями я твої сліди обмацую бо ще сліди твої у лісі залишились

припадаю до твоїх слідів і пальці у мене болять за тобою

радість моя як я скучила за тобою

руки Іванові міцно так мене тримають Іван любить мене на руках носити каже що я легка як

пір'їнка мені тоді так легко робиться очі заплющую і думаю що добре коли люди одне

одного на руках носять чоловіки жінок носять своїми руками а жінки чоловіків своїм серцем

серце сильніше за руки бо більше може узяти і як візьме то вже не випускає руки іванові

втомлюються він мене поставить на землю а я його все у серці тримаю не випускаючи коли

прощалися то я його міцно обійняла руками але руками втримати не можна очима втримати

не можна серцем тільки тримати треба але серце від того болить я перші дні дуже за ним

плакала так мені одразу всі сльози виплакались щоб на потім не залишатися любов наша

гірка як полин гірко гірко мені без моєї любові забрали любов мою від мене і серце моє не

втішиться він ще оглянувся і всміхнувся мені тільки самими губами тільки очі не сміялись

очі були як озеро що от-от сльозами розіллється і так я його запам'ятала як озеро і потім

цілий вечір від нашого прощання у мене руки боліли і я все дивувалась що так за ним тужу в

грудях не тисне і серце не щемить тільки руки болять нестерпно так я за ним руками тужила

не знаю скільки ще мені днів жити без тебе бо я вже натомилась скучати за тобою все думаю

що якби мені веселкою перейти то ми б тоді й зустрілися тільки ноги в мене болять щоб

самій ходити рук мені твоїх не вистачає які мене носили а я тебе у серці тримаю так як