Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 64
Дзвінка Матіяш
королівська форель якщо ви розумієте що я маю на увазі
«Насправді річ не у цьому, хоча кажуть, алкоголь допомагає більше витримувати досвід,
тобто бути стійкішими, чи опірнішими, коли доводиться — образно висловлюючись,
рятувати себе від пам'яті».
«Не можна врятуватися від пам'яті, бо зароговіла шкіра на великих пальцях ніг не дає забути
про те, що приходить старість, майже так само непомітно і несподівано, як чергове літо чи
осінь. А ще від старості немає ліків».
«Старість — це не хвороба».
«Ну, тоді це ще гірше».
«На старості треба постійно спати. Це спання рятує від пам'яті. А що би ти робив, якби
людині не потрібно було спати взагалі?»
«Я не зміг би так, тому що все одно заснув би. А ти що робила б?»
«Я, напевно, танцювала би. Всю ніч. Під різну музику. А вдень не могла б рухатися, тому
лежала б у ліжку і їла еклери».
«Цілий день?»
«Цілий день. А потім знову всю ніч танцювала б, а потім знову цілий день їла б еклери. А
потім лягла би поспати».
* * *
Як я скучила за тобою. Я пишу ці слова, ставлю крапку, і, здається, мені вже більше нічого
тобі написати. Але ти просив мене писати тобі, писати довгі листи, і розповідати все, що
відбувається, розповідати, що я роблю, про що я думаю, чого мені хочеться.
Учора увечері в мене боліла голова, я поставила Армстронґа, вимкнула світло, залізла у
спальник, і зрозуміла, що мені більше нічого не хочеться, тільки щоб ти був тут. І я нічого
більше не роблю, тільки скучаю за тобою. Тихо без слів скучаю за тобою. Я навіть не
пам'ятаю, чи довго я так лежала: голос Армстронґа, сіра стеля, шум машин за вікном, і я
скучаю за тобою скучаю за тобою скучаю за тобою стеля наді мною гойдається жовте світло
просочується через зашторені вікна і я думаю що я прожила так багато ночей без тебе і що
сьогоднішня ніч іще одна з таких ночей і ще мабуть багато таких ночей у мене попереду я
навіть не хочу думати як багато мені здається що найбільше тут підходить слово міріади
красиве й холодне слово. Міріади холодних, теплих, жарких, дощових, іще невідомо яких
ночей. Знаєш, без тебе я можу спати тільки у спальнику, бо не хочу застеляти ліжко
простирадлом для себе самої, свіжа постіль пахне вогкістю й холодом, мої простирадла досі
пам'ятають обриси твого тіла, зберігають наші з тобою запахи, і я не можу цього
витримувати. Тому я згорнула їх, ці абрикосові простирадла (бо я не люблю білої постелі,
вона мене лякає, думаю, в мене ніколи не буде білих простирадел) і заховала у шухляду, і
тільки час від часу, коли скучати за тобою стає вже зовсім нестерпно, я пробираюсь у
кімнату навшпиньки, ніби боюся, що мене можуть спіймати на гарячому в моєму ж домі,
виймаю простирадла, занурюю в них лице, як у абрикосову воду, і вдихаю наші запахи. Мій
спальник іще досі пахне горами, вогнем, біля якого ми грілися, водою, яку ми пили, цукром-
рафінадом, бо ми їли дуже багато цукру-рафінаду, і в мене постійно були липкі руки, твоя
рука перебирає моє волосся, моя голова на грудях у тебе, у спальнику я примудряюсь
згорнутись у маленький клубок, і прошу тебе, щоб ти приходив до мене хоча б у мої сни,