Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 3

стеля в кімнаті у Бабуниних зітханнях, тому вона такого кольору, як хмари. «Поснідали? Що

ви їли?» — запитує Бабуня. Я киваю головою і кажу, що ми їли манну кашу, канапки з

ковбасою і каву. «Ой Боже, хіба ж можна такій малій дитині пити каву? Чим тільки цей

чоловік думає?» «Ми з татом дуже любимо каву з ковбасою», — кажу я весело, адже Бабуня

говорить таке щоразу, коли тато готує мені сніданок. «Добре, добре, ось як заболить у тебе

серце, тоді побачимо, хто що любить», — бурмоче Бабуня. «У мене не болітиме серце від

кави». Коли я повертаюся в кухню, тато щось тихенько насвистує і вже домиває посуд. «Ну,

що там Бабуня?» — бадьоро запитує він. «Казала, що мені не можна пити кави, бо буде

боліти серце». «Я роблю для тебе найслабшу в світі каву, від неї не може боліти серце», —

заявляє тато тоном, який не терпить заперечень, і виходить із кухні. За декілька хвилин він

загляне сюди вже в плащі та в капелюсі, помахає мені рукою, скаже шануватися, зробити

пізніше для Бабуні чаю та бутербродів, не ходити надвір, поки дощ, бо можна застудитися.

Бабуня сидить у кріслі й плете гачком серветку. Потім вона покладе її під вазу з квітами на

кухонному столі, або на поламаному телевізорі, якого тато чомусь досі не викинув, або ще

десь. Мене Бабуня також навчила плести гачком, тільки я плету шнурки, мені це дуже

подобається, я вже виплела дві пари жовтих шнурків до своїх коричневих черевиків, ще маю

виплести чорні шнурки для татових, а далі побачимо. «Бабунь, а далеко до Царства

Небесного?» Бабуня дивиться на мене поверх окулярів і запитує, навіщо це мені. «Ну, бо я

хотіла би поїхати в гості до мами, вона ж у Царстві Небесному живе? Я вже за нею скучила.

Царство Небесне на небі чи як?» Бабуня каже, що на небі і що туди не можна доїхати. «А як

мама туди потрапила?» «Бог її до себе взяв». «Навіщо?» «Бог усіх забирає, тільки кожного у

свій час, людина вмирає і йде у Царство Небесне». «Вмирає - це коли вона перестає

ворушитися, і вже не говорить, і її кладуть у труну, а потім вкидають у яму, так? То як же

вона звідти піде у Царство Небесне? Вона оживає у тій ямі?» «Не говори дурниць, дитино.

Душа йде у небо, а тіло треба віддати землі». Я вже не хочу запитувати, що таке душа, бо все

й так виглядає занадто складно. І не хочу уточнювати, чи напевно треба померти, щоб

потрапити у Царство Небесне, чи, може, є якісь інші способи. Бо помирати мені ще не

хочеться, і, здається, це страшно. Тому я хочу, щоб був хоча б один інший спосіб. Нехай

натрошки. Я би тільки запитала в мами, яку неї справи, показала би їй жовті шнурки, які

виплела для себе, сказала би, що ми з татом снідаємо канапками з ковбасою і п'ємо каву, що

в мене не болітиме серце, що в Бабуні ломить кості, коли дощ, і що ми всі хотіли би частіше

бачити маму, тільки у нас не виходить її відвідувати, бо добиратися до Царства Небесного

дуже важко.

Якби було можна, я дуже хотіла би зустрітися з Богом і порозмовляти з ним про різні речі. У

тому, що Бог є, я не сумніваюся (правда, на вулиці про це казати не можна, Бабуня мені