Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 22

вправність пальців в інших забираєш зір забираєш слух забираєш сили забираєш упевненість

багато чого забираєш може це тому що коли в нас уже зовсім нічого не залишиться ш

думатимемо тільки про Тебе якщо зможемо тоді думати тільки я не знаю чи в усіх так вийде

підняти зір до неба і просто дивитися на Тебе не знаю чому Ти нас цим так випробовуєш

урешті-решт Ти в нас забираєш життя яке Ти нам дав тоді коли вважаєш за потрібне тільки

ми не завжди готові Тобі його віддати не завжди готові відпустити своїх друзів своїх братів

до Тебе коли Ти простягаєш по них руки. Часом ми самі хочемо позбутися цього Твого дару,

віддати нарешті Тобі це життя, бо у нас нічого з ним не виходить, тільки кажуть, що Ти не

приймаєш таких життів, кинутих Тобі під ноги, а може, приймаєш насправді? кажи іноді

зрозуміліше чого Ти від нас хочеш і не забирай у нас усього бо часом нам так потрібні наші

пам'ятки фотографії листівки записники олівці засушені листочки іграшки наші собаки у нас

так недовго жив кавказький вівчарка джура якого отруїли за те що він був дуже розумний

наші улюблені книжки фільми люди до яких ми так звикаємо може найцінніший наш дар це

ми самі і коли Ти позбавляєш нас цього дару ми перестаємо бути нас уже немає залишаються

тільки кості обтягнені шкірою залишається глина адже ми глина так Господи прах під

Твоїми ногами прах під ногами у себе і коли ми вже розсипаємося наші безсмертні душі

плачуть чому так часто плачуть наші безсмертні душі Господи?

раз два дерева три чотири вийшли звірі п'ять шість пада лист сім вісім птахи в лісі дев'ять

десять одинадцять дванадцять я колись у дитинстві як не могла заснути уночі хотіла

дорахувати до мільйона і ніколи у мене не виходило і я засинала щонайпізніше на десятій

тисячі і щоночі починала спочатку хоча насправді треба було продовжувати дуже багато в

мене було таких безсонних ночей

я руками тримаюся за поруччя сходів я обережно спускаюся бо мені все здається що я впаду

і не зможу підвестися сама так було одного разу декілька разів ах Господи чому Ти мене не

підтримуєш так важко ходити Твоїми сходами Твоїми дорогами іноді я просто хочу щоб

мене нарешті вимкнули або може краще перегоріти як лампочка просто так непомітно для

інших і нічого не буде на моєму місці хоча лампочки залишаються у них всередині просто

рветься нитка інколи мені здається що я насправді жодного місця не займаю тому нічого по

мені не може залишитись але це буде так як Ти захочеш справді так тільки воно й може бути

бо від мене особисто мало що залежить майже нічого це все Ти вирішуєш

із пальців у мене знову виростають квіти тільки тепер вони не чорні а різнокольорові часом

мені хочеться щоб це були півники і тоді я думаю про поета який написав вірш про лебедя як

я за ним скучаю за лебедем якого мені також хотілося б побачити на якомусь озері на якійсь

річці на якомусь небі я хотіла би думати тільки про те що красиве такою довершеною красою

тільки тепер я вже не зможу ні бачити тебе ні пам'ятати тебе ні думати про тебе ні згадувати