Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 21

наче мости у вічність. Отак він пафосно промовляє, хоча потім обов'язково додає, що

вічність його не цікавить. Часом я йому вірю, а часом ні. Бо коли він туди нарешті потрапить

і побачить усе це, як воно є, на власні очі, він уже не зможе так думати і говорити.

А я? А чим я цікавлюся? Чим наповнюю своє існування? Чим годую своє тіло і живлю свою

безсмертну душу? Тіло моє немічне, душа моя виснажена. А це певна ознака того, що ні

тілові моєму, ні душі не пасує те, що я їм пропоную. Отой джанк-фуд, який я їм уперто

підсовую. Погано все це й невтішно. О Боже Боже мій Ти покинув мене знову так невчасно

чому Ти постійно нас покидаєш хоча ні Ти завжди поруч бо Ти всюдисущий це ми грішники

Тебе не помічаємо бо ми взагалі всього не помічаємо я занадто мало з Тобою розмовляю

Боже і взагалі це я не звертаю на Тебе уваги а не Ти на мене ах Господи мені все так важко

зрозуміти мабуть Ти мудро придумав цей світ тільки я постійно гублюся в ньому і мої речі

губляться. Губляться мої гребінці та рушники, зубні пасти й щітки, авторучки й інші потрібні

мені предмети, які ще хоч трохи полегшують моє тут перебування. Здається, мені зовсім не

допомагають ангели, яких Ти призначив мені допомагати, я не знаю, чим вони при мені

займаються, може, вони знають, чого саме мене позбавляти, надто багато вони в мене

відбирають, мені здається, що це вкрай нечесно, але їм видніше, їм завжди видніше. Ах

Господи невже я знову купила квиток не на той поїзд що мені треба і він пропаде бо в мене

часто таке буває і я знову поїду в не зовсім потрібному мені напрямку автобусом душним і

смердючим із розпанаханими кріслами як мертві плюшеві ведмеді і з вікнами що ніколи не

відчиняються і пасажири задихаються як риби на березі хапаючи ротами безбарвне повітря

пропахле бензином чоловічим та жіночим потом дешевими дезодорантами ґумовими

підошвами сандалів кедів кросівок смаженими котлетами з цибулею вершковим морозивом

підкислими від спеки полуницями Знову я кудись не туди поїду, і в кишені в мене буде

невикористаний квиток на поїзд, на який мені знову не вдалося сісти. Як нерозумно я

розпоряджаюся своїми грішми своїми речами своїм часом своїм життям усім що в мене є

хоча насправді в мене нічого немає. А те, що в мене є, воно також належить Тобі. Господи

мені цікаво за що Ти відбираєш від нас свої дари хоча якщо Ти даєш їх ні за що то певно

можеш відбирати ні за що принаймні такою мені видається Твоя божественна логіка хоча що

мені може видаватися хіба я щось тямлю у божественній логіці але просто мені іноді стає

страшно що ось бувають талановиті поети і Ти раптом відбираєш у них їхній дар і вони

перестають писати вірші і перестають говорити про світ такою дивною мовою від якої

перехоплює подих небо наді мною хитається зірки тремтять і здається зараз почнуть

осипатись як краплі з дерев після дощу чомусь вони перестають розмовляти з каменями

деревами хмарами річками та іншими водоймами або може вони й говорять тільки ті їх не

чують часом ти забираєш у співаків голос у малярів певність руки у гончарів їхню глину і