Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 73

Убий мене! Убий же, клятий кате, душогубе? Убий тепер, щоб завтра не вбивать!

Монтаньяр

(холодно)

Сі декламації, мій пане, зайві, трагедія класична вийшла з моди.

Професія моя для вас відома, ви добре знаєте, що се не я, а кат Самеон вас мав би завтра вбити,— до чого ж тута я?

Жіропдист

Хіба ж не ти мене в тюрму загнав своїм поклепом?

Монтаньяр

Не криюся (поправка: не поклепом, а правдою,— я тільки показав записані слова).

Жірондист

Ти ж добре тямив, чим ся тюрма скінчиться?

Монтаньяр

Вже ж я тямив, в той самий день і шнур оцей купив, і пилочку, щоб бути наготові, бо вирок міг наспіти кожен день.

Жірондист

Скажи, навіщо ж та тюрма була, коли ти сам надумав визволення?

Монтаньяр

А як би ж я інакше міг примусить аристократа вічної ідеї

прийняти з рук плебейських монтаньярських життя й рятунок?

Жірондист

Нащо се тобі?

Монтаньяр

Я раз сказав і знов сказать готовий: я, монтаньяр, ненавиджу тебе і всі твої великопанські мрії.

От я тепер даю тобі життя, і ти його прийнять від мене мусиш так, як прийняв усі мої софізми, що я тобі в твоєму стилі плів.

Адже ти мусиш? Правда ж? Ти приймаєш?

Жірондист

Послухай, жірондистів є тут більше, чого ж ти, власне, обібрав мене?

Монтаньяр

Такий мій смак і добра воля, пане.

Я в вас свого професора шаную за лекцію історії геройства...

Та годі вже базікання того!

Ми тільки час уводимо. Я знаю,

що ти таки полізеш у вікно,

хіба ж не можна се зробити просто?

Які актори всі ви, жірондисти!

(Спускає шнура, причепленого до гака, за вікно.)

Що є простішого? Берись і лізь та поглядай у діл, а я тим часом там стану долі з ліхтарем закритим і буду подавати гасла світлом: одкрию — значить, можна лізти далі, закрию — значить, треба притаїтись. Долізеш в діл, а там вже клопіт мій, як переправити тебе ще й далі.

Жірондист мовчки, зціпивши зуби, подається до вікна.

Монтаньяр (на порозі, усміхаючись)

Годилось би хоч «дякую» сказати. Жірондист

За правду треба правдою платити: я, жірондист, ненавиджу тебе і всі твої глибокохамські вчинки!

Монтаньяр кланяється з іронічним усміхом і зникає з порога. Жірондист кидається до пера, рука тремтить від поспіху і непевності в думках, далі він кидає перо, нічого пе написавши.

Нічого я не можу написати!

Та й все одно... вони б не зрозуміли...

За вікном знизу чутно тихий свист. Жірондист здригнувся, іде до вікна, приладжується і починає спускатися по шнуру за вікно.

III

НА ЕМІГРАЦІЇ

Жірондист-утікач ходить по містку над глибоким яром, де на дні шумить прудкий потік. Вдалині леліє Констанцьке озеро * і мрї-, ють снігові верхів’я гір.

Ж і р о н д и с т

Гнітить мене твоя краса, чужино!

Занадто гарпе ти, моє вигнання!

Занадто вільна ти, моя в’язнице!

І тужу я до стін Консьєржері, до тих понурих свідків героїзму, товаришів високих дум і вчинків.

Ті мури, мов живі, неначе тямлять і біль розлуки, й тугу поривання, й високе щастя жертви для ідеї, і муку сумнівів, і радість мрії, і смерті неминучої трагізм.

Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом.