Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 73
Автор неизвестен
Убий мене! Убий же, клятий кате, душогубе? Убий тепер, щоб завтра не вбивать!
Монтаньяр
(холодно)
Сі декламації, мій пане, зайві, трагедія класична вийшла з моди.
Професія моя для вас відома, ви добре знаєте, що се не я, а кат Самеон вас мав би завтра вбити,— до чого ж тута я?
Жіропдист
Хіба ж не ти мене в тюрму загнав своїм поклепом?
Монтаньяр
Не криюся (поправка: не поклепом, а правдою,— я тільки показав записані слова).
Жірондист
Ти ж добре тямив, чим ся тюрма скінчиться?
Монтаньяр
Вже ж я тямив, в той самий день і шнур оцей купив, і пилочку, щоб бути наготові, бо вирок міг наспіти кожен день.
Жірондист
Скажи, навіщо ж та тюрма була, коли ти сам надумав визволення?
Монтаньяр
А як би ж я інакше міг примусить аристократа вічної ідеї
прийняти з рук плебейських монтаньярських життя й рятунок?
Жірондист
Нащо се тобі?
Монтаньяр
Я раз сказав і знов сказать готовий: я, монтаньяр, ненавиджу тебе і всі твої великопанські мрії.
От я тепер даю тобі життя, і ти його прийнять від мене мусиш так, як прийняв усі мої софізми, що я тобі в твоєму стилі плів.
Адже ти мусиш? Правда ж? Ти приймаєш?
Жірондист
Послухай, жірондистів є тут більше, чого ж ти, власне, обібрав мене?
Монтаньяр
Такий мій смак і добра воля, пане.
Я в вас свого професора шаную за лекцію історії геройства...
Та годі вже базікання того!
Ми тільки час уводимо. Я знаю,
що ти таки полізеш у вікно,
хіба ж не можна се зробити просто?
Які актори всі ви, жірондисти!
(Спускає шнура, причепленого до гака, за вікно.)
Що є простішого? Берись і лізь та поглядай у діл, а я тим часом там стану долі з ліхтарем закритим і буду подавати гасла світлом: одкрию — значить, можна лізти далі, закрию — значить, треба притаїтись. Долізеш в діл, а там вже клопіт мій, як переправити тебе ще й далі.
Жірондист мовчки, зціпивши зуби, подається до вікна.
Монтаньяр (на порозі, усміхаючись)
Годилось би хоч «дякую» сказати. Жірондист
За правду треба правдою платити: я, жірондист, ненавиджу тебе і всі твої глибокохамські вчинки!
Монтаньяр кланяється з іронічним усміхом і зникає з порога. Жірондист кидається до пера, рука тремтить від поспіху і непевності в думках, далі він кидає перо, нічого пе написавши.
Нічого я не можу написати!
Та й все одно... вони б не зрозуміли...
За вікном знизу чутно тихий свист. Жірондист здригнувся, іде до вікна, приладжується і починає спускатися по шнуру за вікно.
III
НА ЕМІГРАЦІЇ
Жірондист-утікач ходить по містку над глибоким яром, де на дні шумить прудкий потік. Вдалині леліє Констанцьке озеро * і мрї-, ють снігові верхів’я гір.
Ж і р о н д и с т
Гнітить мене твоя краса, чужино!
Занадто гарпе ти, моє вигнання!
Занадто вільна ти, моя в’язнице!
І тужу я до стін Консьєржері, до тих понурих свідків героїзму, товаришів високих дум і вчинків.
Ті мури, мов живі, неначе тямлять і біль розлуки, й тугу поривання, й високе щастя жертви для ідеї, і муку сумнівів, і радість мрії, і смерті неминучої трагізм.
Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом.