Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 71
Автор неизвестен
(Раптом дістає з кишені шнура і накидає петлю на Жі-рондиста, той зривається, зляканий несподіванкою. Монтаньяр сміється.)
Та не лякайсь! Було б іще дурніше
завісити тебе, аніж тобі
любити гільйотину більш над шнура.
Се я тебе навчити хочу штучки, що зветься «утіканкою»,— дивись!
(Витягає з кишені пилку.)
Ось пилочка, як ниточка тоненька, а там в вікні залізні грубі грати.
Ну, хто кого перегризе?
(Підходить до вікна і швиденько пиляє грати.)
Чи ба!
Де тонко, трам не рветься! От так фокус!
/ (Виймає грати геть.)
Тепер дивись: тут ти, тут шнур, тут гак, а тут вікно. Шнур зачепи на гак, сам на вікно і вниз по шнуру гайда!
Була тюрма з тобою? Раз, два, три!
І вже тюрма без тебе — розумієш?
Се фокус легкий. Я мудріші вмію.
Жірондист (дивиться німий від здивування па всю оруду. Далі мов од сну прокидається)
Я розумію: справді се вже фокус мучительства найтоншого. Тюремник показує засудженому волю...
Так, легкий фокус,— зветься «кіт і миша».
(З огидою одвертається.)
Монтаньяр
(сміється)
Ну, та й догадливі сі жірондисти!
Невже ти думаєш, що монтаньяр не вміє й поступить без гільйотини чи без її почесної родини при боротьбі супроти вас?
Жірондист (холодно)
Не тямлю,
До чого се ти кажеш.
Монтаньяр
Пригадай ту лекцію, що я колись від тебе у клубі записав. Дивись сюди!
(Показує, розгорнувши свою книжку з нотатками.)
Жірондист (читає вголос)
«Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів».
Так що?
Монтавгьяр
(нетерпляче)
Кого карає гільйотина, tq перше розум одбере! Се ж ясно: я думаю, що й з Брута все болото обмила кров, пролита при Філіппах *, а то б, либонь, вже не така чистенька фігура ся в історії була.
Я думаю, що з ласки гільйотини madame Роллан ще попаде в пречисті, незгірш від тих Лукрецій * та Віргіній що теж хто зна, чим за життя були.
Я думаю, що досить монтаньяри трудились, обмиваючи всі бруди на жірондистах. Зрозумів тепер?
Жірондист
Я зрозумів, що все-таки страшна вам ідея наша, бо вона воскреспо з крові, як фенікс з полум’я, і сили, нової сили набере з крові посвячених їй мучеників. Бачу, хотів би ти, щоб я ідею зрадив, покинувши товаришів, прийнявши рятунок з рук нечистих, а тоді ти міг би, вихваляючись, казати: такі ж вони усі, ті жірондисти!
Так ні, не дам тобі я сеї втіхи!
Раз тільки зійде сонце надо мною, щоб глянути, як в пурпур благородний кров жірондиста зміниться для шати ідеї вічної!
Монтаньяр
Скажи мені, яку ідею скриня та ховала, що звалась за життя Луї Капет? * Либонь, ніякої? Чому ж тепер імення се дива справдешні творить в Вандеї * та в Бретані? * Не в ідеї, мій папе, сила, а в самій крові, у пурпурі, мовляв ти, благороднім.
Здери порфіру з Цезаря — він раптом звичайним, голим чоловіком стане; накинь порфіру крові на Бурбопа *, і не один повірить, що то Цезар, та й власного ще пурпуру додасть йому на шату. Кров — се так, як пара, що в літню спеку повстає з землі, здіймається високо, аж до неба, і звідти падає дощем на землю, щоб знову парою здійнятись в небо; і так би цілий рік ішли дощі, якби ніколи вітру не бувало.
Мені здається, що кривава пара занадто вже згускла над нашим краєм j час би вже тій хмарі розірватись та дати просвіток, бо сей потік червоних хвиль ось-ось пойняти може і нашу Гору.