Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 71

(Раптом дістає з кишені шнура і накидає петлю на Жі-рондиста, той зривається, зляканий несподіванкою. Монтаньяр сміється.)

Та не лякайсь! Було б іще дурніше

завісити тебе, аніж тобі

любити гільйотину більш над шнура.

Се я тебе навчити хочу штучки, що зветься «утіканкою»,— дивись!

(Витягає з кишені пилку.)

Ось пилочка, як ниточка тоненька, а там в вікні залізні грубі грати.

Ну, хто кого перегризе?

(Підходить до вікна і швиденько пиляє грати.)

Чи ба!

Де тонко, трам не рветься! От так фокус!

/ (Виймає грати геть.)

Тепер дивись: тут ти, тут шнур, тут гак, а тут вікно. Шнур зачепи на гак, сам на вікно і вниз по шнуру гайда!

Була тюрма з тобою? Раз, два, три!

І вже тюрма без тебе — розумієш?

Се фокус легкий. Я мудріші вмію.

Жірондист (дивиться німий від здивування па всю оруду. Далі мов од сну прокидається)

Я розумію: справді се вже фокус мучительства найтоншого. Тюремник показує засудженому волю...

Так, легкий фокус,— зветься «кіт і миша».

(З огидою одвертається.)

Монтаньяр

(сміється)

Ну, та й догадливі сі жірондисти!

Невже ти думаєш, що монтаньяр не вміє й поступить без гільйотини чи без її почесної родини при боротьбі супроти вас?

Жірондист (холодно)

Не тямлю,

До чого се ти кажеш.

Монтаньяр

Пригадай ту лекцію, що я колись від тебе у клубі записав. Дивись сюди!

(Показує, розгорнувши свою книжку з нотатками.)

Жірондист (читає вголос)

«Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів».

Так що?

Монтавгьяр

(нетерпляче)

Кого карає гільйотина, tq перше розум одбере! Се ж ясно: я думаю, що й з Брута все болото обмила кров, пролита при Філіппах *, а то б, либонь, вже не така чистенька фігура ся в історії була.

Я думаю, що з ласки гільйотини madame Роллан ще попаде в пречисті, незгірш від тих Лукрецій * та Віргіній що теж хто зна, чим за життя були.

Я думаю, що досить монтаньяри трудились, обмиваючи всі бруди на жірондистах. Зрозумів тепер?

Жірондист

Я зрозумів, що все-таки страшна вам ідея наша, бо вона воскреспо з крові, як фенікс з полум’я, і сили, нової сили набере з крові посвячених їй мучеників. Бачу, хотів би ти, щоб я ідею зрадив, покинувши товаришів, прийнявши рятунок з рук нечистих, а тоді ти міг би, вихваляючись, казати: такі ж вони усі, ті жірондисти!

Так ні, не дам тобі я сеї втіхи!

Раз тільки зійде сонце надо мною, щоб глянути, як в пурпур благородний кров жірондиста зміниться для шати ідеї вічної!

Монтаньяр

Скажи мені, яку ідею скриня та ховала, що звалась за життя Луї Капет? * Либонь, ніякої? Чому ж тепер імення се дива справдешні творить в Вандеї * та в Бретані? * Не в ідеї, мій папе, сила, а в самій крові, у пурпурі, мовляв ти, благороднім.

Здери порфіру з Цезаря — він раптом звичайним, голим чоловіком стане; накинь порфіру крові на Бурбопа *, і не один повірить, що то Цезар, та й власного ще пурпуру додасть йому на шату. Кров — се так, як пара, що в літню спеку повстає з землі, здіймається високо, аж до неба, і звідти падає дощем на землю, щоб знову парою здійнятись в небо; і так би цілий рік ішли дощі, якби ніколи вітру не бувало.

Мені здається, що кривава пара занадто вже згускла над нашим краєм j час би вже тій хмарі розірватись та дати просвіток, бо сей потік червоних хвиль ось-ось пойняти може і нашу Гору.