Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 72

Жірондист

(іронічно)

Се було б найгірше! Такий спасенний Арарат втопити! Коли до сього треба ще долити потоп кривавий, то не жаль мені на те своєї крові. Сподіваюсь, що власне ти в моїй крові заллєшся.

Монтаньяр Яка ж користь від того для ідеї?

Жірондист А що тобі? Не віриш ти в ідею.

Монтаньяр

Не вірю я, а ти? Либонь, тепера ти лекцію від мене перейняв.

Так слухай же: я справді ні на мить не вірю, щоб ідея поборола живую людську силу; зогниє ідея ваша вічна ще раніше,

ніж кров твоя втопить мене здолає.

Наш підмурівок буде все ж міцніший, недарма зветься він Горою. Сила вродить повинна силу, а примари примарами зостануться. Се я так думаю, і вже через те саме тобі так думати зовсім не личить.

Ти мусиш думати, що вже вас обмаль зосталося — ідеї оборонців, вас, фокусів одвічного проміння; і щоб не дать промінню розточитись у порожнечі світовій, ти мусиш перш над усе життя свого глядіти.

Подумай, що коли б Лавуазьє

втік позавчора за кордон? Сьогодні

вже б, може, світ багатшим став на світло.

Тепера жди «до другого пришестя»,

поки природа знов збудує скриньку

таку, як був отой Лавуазьє.

Хто зпа, чи наші правнуки діждуться!

Хіба Лавуазьє не мав би права академічним заквітчатись лавром іще хоч раз, ну, просто хоч па те, щоб глянути на себе у свічадо.

Який в тім глузд, що голову його, начиння геніальне, кат Самсон «до коша» кинув, як шпурля редактор бездарний твір якогось там писаки?

Навіщо се? Щоб невіглас прийдешній побожно промовляв «Лавуазьє»!

В той час, як сам Лавуазьє вже стане таким, що й здумати про нього бридко.

Отак і ти заляжеш перегноєм

в землі французькій з тим, щоб відродилась

колись ідея вічна жірондистів

для невідомих, може, ще й негідних,

нащадків ваших, ні, скоріше наших,

бо тілом ми переживемо вас.

Хіба ж не краще десь в чужому краю зібрати в фокус розуму живого усе проміння вашої ідеї та й кинути її ясним перуиом на пашу Гору? Може б, розкололась

Го ра надвоє і скоріше впала в криваве море —без твоєї крові.

Ото була б послуга для ідеї і помста за товаришів-героїв!

Невже гадаєш ти, що є прибуток якийсь товаришам з твоєї смерті? Невже ти так свій розум легковажиш, талан свій зневажаєш, всім відомий, що думаєш їх кров’ю переважить, червоною солоною водою?

Се був би вічний сором для ідеї!

(Жде відповіді>)

Жірондист мовчить.

Ну, я скінчив. Я щиро говорив, а ти подумай щиро, без котурнів, без пафосу фальшивого.

Жірондист (мимохіть )

Се вперше, що я готов зненавидіти щирість!

(Люто до Монтаньяра.)

Скажи мені, де ти береш отруту, що так в очах, не криючися навіть, зумів мені всю душу отруїть?

Я міг би знов сказать тобі: не хочу твого рятунку! Але ж се неправда: ти здер порфіру з мученської смерті,

і я кістяк струхлілий, голий бачу, замість геройської апофеози.

Огида, жах мене проймає, розпач, вся кров моя повстала проти смерті, як у вола на ревищі. О, ганьба!

З яким лицем я завтра їхатиму на гільйотину? Сором всій жіронді за мене буде! Що й кого врятує така ганебна смерть?..