Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 70

Ви всі зогнити маєте, мій пане.

Жірондист

Коли се так, то вже ж не тільки ми, а й славні переможці монтаньяри.

Монтаньяр

Запевне так! А тільки в тому річ, хто перший зогниє, а хто остатній, чий світ раніше згине.

Жірондист

Як-то світ?

Монтаньяр,

Невже ти не додумався до того, що кожний мозок має власний світ?

Що жірондист живе на іншім світі, ніж монтаньяр? Що ми будуєм різне, і на твоїй підвалині не може стояти те, що встоїть на моїй?

І хоч ні ти, ні я того не знаєм, кому й чому підвалини послужать, та кепський був би з мене будівничий, якби я не хотів міцніше класти і в праці переважити тебе.

Жірондист

Навіщо?

Монтаньяр

А на теє, щоб сказати: я найсильніший, поки я живу, і через те я житиму найдовше.

«Ти довголітній будеш на землі» — от де правдива вища надгорода народам, партіям та й одиницям.

Жірондист (через хвилю задуми, сумно)

Як здумаю про ту нещасну землю, злочинами порослу, злиту кров’ю, то мимохіть слова в душі зринають: ні, наше царство не від сього світу!

Монтаньяр

А, в добрий час! От знов велике чудо пречистої мадонни-гільйотини!

Се жірондист перед лицем її культ розуму зміняв на культ містичний. «Як чорт зостарівся — в ченці пішов!» — говорить наша приказка французька.

Що ж, як роздумати, воно й практично: сей світ чи сяк, чи так пропав для тебе, то варто хоч «того» запобігати.

Хто знає, може, й сам Лавуазьє

забув науку всю для <<отченаша» в останній час^

Жірондист Лавуазьє умер?! Монтаньяр Авжеж, на ешафоті, як годиться. Жірондист

Не вірю! Се неправда! Се занадто злочин великий — навіть і для вас!

Монтаньяр

Вже ж сам я бачив голову його в руках в багряноперстого Самсона ^:1:.

Жірондист Нещасна Франція!

(Затуляє обличчя руками,)

Монтаньяр

В чім тут нещастя, коли ти віруєш в ідею вічну?

Хіба ж не все одно, в котору скриню з кісток та м’яса перейде ідея — тож їй не першина мінять домівку.

Чи зветься скриня та Лавуазьє, чи там який Дюпен або Лера?

Ото, не мав би я чого журитись!

Жірондист

Іди ти геть від мене, сатано,

Не труй мені хоч сих годин остатніх! Коли не тямиш ти, що для ідеї людина геніальна є той фокус, в який збирається її проміння, розсіяне по частках межи нами, та що ж ти тямиш?

Монтаньяр

Тямлю з сеї мови, що, певне, добрий фокусник з ідеї

далеко кращий, ніж промовець з тебе.

І що ж, скажи, як знищити той фокус, то може так навік розпорошитись на часточки ота ідея вічна, що потім і ложками не збереш?

Жірондист понуро мовчить і демонстративно розгортав книжку, ніби збирається читати.

Монтаньяр (не вважає на те, тільки приступається ближче і говорить трохи іншим тоном)

Сказати правду, якби я так думав, а ще до того почував себе котримсь із фокусів таких — запевне, всі жірондисти — фокуси ідеї! — то я б не дав на частки розточитись своєму божищу задля тріумфу бездушної якоїсь гільйотини.

Я б сам собі метою став, з’єднавши в єдиний культ пошапу до ідеї і до своєї власної особи.

Жірондист (не дивлячись, неохоче)

І що ж би ти зробив?

Монтаньяр

Ось подивися, я на відповідь фокус покажу.