Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 69

Се ж до чого?

Монтаньяр Так, ні до чого, жарті Бувай здоров! Розходяться.

II

/

В тюрмі Коисьвржері *

Жірондист (увіходить у свою камеру і, спиняючись на порозі, звертається до товаришів, що на коридорі)

До завтрього, товариші! Запевне, побачимось...

Жірондистка (з коридора)

На ешафоті, може!

Моитапьяр (тепер він тюремник)

Не вільно розмовляти, громадяни!

Вже спати час. Позамикаю всіх.

Всі розходяться. Жірондист зачиняє в своїй камері двері від коридора. Чутно, як Монтаньяр аамикає їх на ключ. Жірондист сідає читати. Який час тиша, далі бренькіт ключа в замку, відчиняються двері, увіходить Монтаньяр,

Монтаньяр

Добривечір, мій Бруте!

Жірондист

Що вам треба,

мій пане?

Монтаньяр

Се чому так титулуєш?

Жірондист

Бо «громадянин» — недоречний титул: шпиг і тюремник — пан тепер над нами, та до громади з ним ми не пристанем,

то й назви «громадянин» не дамо.

Навіщо теє зайве лицемірство?

Монтаньяр

Як так, то й так. Негречність я прощаю тому, хто завтра йде на ешафот.

Жірондирт (міниться на лиці, але промовляє спокійним голосом)

Я завтра йду? Ти се напевне знаєш?

Монтаньяр

Так, напевнісінько.

Жірондист

Лиши мене, я мушу листи написать.

Монтаньяр

До друзів?

Так всі ж вони, ті друзі, незабаром і

тобі услід підуть — чи варт писати?

Я б не трудився.

Жірондист

Я писати буду до незнайомих друзів. Я лишу свій заповіт нащадкам по ідеї.

Монтаньяр Даремна праця.

Жірондист

Ти, як ниций кат, хотів би знищити не тільки тіло, а й розум, виточив би вкупі з кров’ю мою ідею!

Монтаньяр

Якби так, без крові, я з тебе виточити міг ідею, то кров і тіло хай би пожили.

Жірондист

Таке життя було б од смерті гірше.

Але не діждеш ти, бо за ідею ми всі готові вмерти як один.

Монтаньяр

Та чи вона за вас готова жити?

Жірондист

Ідея — вічна.

Монтаньяр

Як і ваше тіло, ні більш, ні менш.

Жірондист

Та що се ти говориш?!

Монтаньяр

Вкажи мені ідею, що жила

хоч трохи довш, ніж покоління людське?

Жірондист А християнство?

Монтаньяр

Скільки поколіннів, то стільки й християнств було на світі, коли не більше. Не зогнив ще хрест після розп’ятих, як уже в ідею гнилизна кинулась і ті «церкви», мов плями цвілі на сирій будові, повстали на громаді християнській. Проказою взялася Візантія, і Рим живим мерцем одразу став і заразив собою всі народи.

Жірондист

Але ж бо пе в церквах жила ідея, а в людях тих, замучених героях, що так одважно йшли на муки й смерть...

Монтаньяр

А з ними вкупі йшла на смерть ідея.

Бо, сам скажи, в кому ж було їй жить?

Жірондист

В нащадках тих героїв,

\

Монтаньяр

Ті нащадки вже не були героями самі, вони були панами, вояками, рабами і попами, ну, чим хочеш, і християнство стало панувати...

Воно з людьми жило, з людьми й мінилось. Як думаєш, се ж може буть, що з тіла апостола Петра зросло колись те дерево, з якого трон вигідний для папи римського майстри зробили?

Що більше вічне — тіло чи ідея?

Таку й твоєму тілу вічність дасть пречиста діва наша гільйотина.

От перше — голова з плечей впаде і в кошику опиниться низенько, а кров із жил напоїть ту травицю, що проросла навколо ешафота, а решта крові піде вкупі з тілом в землі перебувати всякі зміни такого ж вічного життя, як те, що випало на долю християнству, та випаде й твоїй ідеї вічній.