Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 52

- і годувати плід свого безчестя.

І нечесть пойняла мої уста, бо з голоду уста сі не замовкли, а промовляли мовою чужою на тих від бога проклятих майданах, де всі пісні бринять, а тільки тая, що з серця рветься, мусить умирати.

Гнітить нас ганьба тяжче від кайданів, гризе нас гірше, ніж залізні пута.

Терпіть кайдани — то несвітський сором, забуть їх, не розбивши,— гірший стид. ^х Нам два шляхи: смерть або ганьба, поки не знайдем шляху на Єрусалим.

Шукаймо ж, браття, до святині шляху так, як газель води шука в пустині, аби не міг сказати ворог дужий:

«Ось я убив Ізраїлю, він мертвий!»

А поки знайдем, за життя борімось, як барс поранений серед облави,— нехай не буде приказки між людьми:

«Заснув господь Ізраїлю на небі».

О, рано ще радіти, Вавілоне!

Між вербами бринять ще наші арфи, ще ллються сльози в ріки вавілонські, ще соромом горить дочка Сіону, >

Іудин лев іще рикає гнівом.

Живий господь! Жива душа моя!

Живий Ізраїль, хоч і в Вавілоні!

Голос покликача з табору

Ізраїль, до наметів! Ніч надходить!

Люди розходяться по наметах, кожний до свого. На далекій вежі видко магів вавілонських, що ворожать по зорях. Темніє. Табір затихав. З Вавілона ледве доноситься гомін нічних оргій. Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавілоном. То там, то там загораються сторожові огні. Тита.

[15/11 1903,

San Remo]

НА РУЇНАХ

Драматична поема (З часів першого полону вавілонського)

Ясна, місячна ніч. Далеко розляглась рівнина Іорданська, на видноколі мріють гори Морія і Сіон, поблискуючи срібним верхів’ям проти місяця. В глибині, але не так далеко, як гори, чорніють руїни Єрусалима, де-не-де поміж ними блима вогник, либонь, в якій позосталій хатині, де ще живуть люди. По рівнині блукають люди. Вони зібралися з різних сторін,—хто з Іудеї, хто з Самарії. Одні побудували собі курені з каміння, що набрали на руїнах, та з іорданського очерету; другі — розпалюють маленькі багаття, гріються і щось варять; інші копають ями й ховають в них кістки, знайдені на давнім побойовиську. Чутно зітхання, приглушені ридання і здавлене шепотіння тих, що не сплять, але більша частина спить, хто d безверхім курені, хто просто серед поля, вкрившись лахміттям, лігши ницьма, щоб місяць не будив. Ті сонні здаються вбитими, а поле від того ще сумпіше — воно мов тільки що після бою, наче вкрите трупом. Скраю три постаті — жінка, дівчина і дівча-підліток — сумно сидять над погаслим багаттям. Жінка колише на руках маленьку дитину, дівчина пряде вовну, дівча-підліток плете кошик з очерету.

Пророчиця Тірца (іде від руїн єрусалимських і наближається до тих трьох)

Спокій вам, сестри!

Жінка

І тобі спокій!

Спокій нам всім... спокій і смерть.

\ Тірца

Чого?

Живий наш бог, і ми живі.

Жінка

В руїнах!

(Притуляється лицем до дитини і плаче. Дитина квилить

крізь сон.)

Т і р ц а

Не напувай слізьми малого сина, не нагодовуй молоком недолі.

Дівчина Покинутим де іншої взять страви?

Т і р ц а

Чому ти звеш покинутими вас?

Дівчина Мій брат в Ассірії *, у Ніневії *.