Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 29

Милевський

Та дещо єсть: нове товариство заснувалось, клуб велосипедистів. Зимою у нас був маленький драматичний гурток склався, були спектаклі і не без тріумфів. Запрошували ми до себе Ореста Михайловича, та він не схотів.

Любов

Чому?

Милевський

Не знаю, одмовлявся слабістю; воно правда, що він таки нездоровий був уже й тоді...

Любов

А що ж з ним тепер?

Невже він вам нічого не писав?

Любов

Ми не листуємося. (Глянула на Милевського тривожним, нетерплячим поглядом.) А що з ним?

Милевський

Та все нерви... Видно, для нього сей рік дорого обійшовся. Оце був я у нього перед виїздом, застав його зовсім у поганому стані, ходить не може, нейрит, чи нервовий параліч, з серцем нелад.

Любов

(раптово встає, стискає руки, подається на авансцену так, що стає до Милевського плечима)

Що ж кажуть лікарі?

Милевський

Як завжди при нервових хворобах, ні те ні се. Перевтома — се тепер модне слово, і скрізь його тичуть — ну, заборонили писати...

Любов

Заборонили писати! Се варварство, а не корування!

Милевський

Та він, може, й так не писав би, справді він дуже слабий. Та врешті от, може, хутко самі його побачите: лікарі в Крим посилають.

Любов

Я не побачу його.

Милевський

Чому?

Любов мовчить.

Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку.

Любов

Мені нічого більш не зоставалось.

і

Але слід було подумати про те, як се на інших оді* б^;вться.

Любов

Мене ніхто не просив зостатись, і зі мною їхати теж ніхто не збирався, навпаки, мені здавалось...

Милевський

Як бачте, ви помилились... врешті, простіть мене, се все була фатальна помилка, се одразу можна було бачити. Коли люди хотять поставити себе поза реальною дійсністю.

Любов

Не трудно бути пророком заднім числом...

Милевський

і Знов помиляєтесь і на сей раз умисне, я не раз пробував остерігати і вас, і Ореста Михайловича, але стрівав завжди таку різку одсіч...

Любов

Остерігали! Невже ви думаете, що можна остерегти кого-небудь жартиками та каламбурами? Остерігали? Я за все своє життя ні від кого не чула поважної, щирої, дружньої остороги. А тепер... о, тепер знайдеться багато друзів, що киватимуть головою та примовлятимуть: а ми ж казали!..

Милевський

Ви несправедливі до своїх друзів, Любов Олександрівно. Врешті, се завжди так буває, що людина старається скласти на кого іншого усю свою вину...

Любов

(здержано)

' Вину? Хто ж, по-вашому, винен у сій, як ви кажете, фатальній помилці?

Милевський мовчить, тільки дивиться на неї.

Ви мовчите, але я бачу вашу думку. Ми обоє винні, ніхто в світі не винен. О, ви герої! Раді кидати громи з свого м’якого кубельця на тих* кому доля ніякого притулку не дала! Ви мене остерігали? Чом же ви ке зняли з мене божевілля? Хіба дорікання помагають? (Іронічно.) О, ви чулий, гуманний приятель! Чому ж ви мене не уб’єте? Боїтесь барви крові? Біле убійство легше, менше одваш потребує! (Гнівно, здійнявши голос). Ідіть від мене краще, не ставайте між нами, нещастя заразливе. Ідіть, ідіть в свій рай, не грайте ролі архангела-кара-теля! Хваліть бога, що дав вам усі земнії блага, просіть його ласки і надалі. Ідіть, ідіть, вас дружина чекає,, ідіть собі!