Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 27

Надежда Петрівна

Ви сьогодні на ліву ногу встали, Любов Олександрівно. Ось ходім, справді.

Любов

Ну, добре, я, може, згодом прийду. Все ж таки переодягтись треба б.

Надежда Петрівна Так я вас чекатиму біля нашої купальні. Діти, а де ви? (Одступає від вікна.)

ВИХІД VI

Любов і Олімпіада Іванівна вертається. Любов

(бере стілець, ставить його біля chaise longue, а сама сідає в chaise longue)

Сядьте біля мене, тіточко.

¹ Він був прекрасний, торішній сніг (франц.).— Ред.

4 Леся Українка, т. З 81

Олімпіада Іванівна сідав.

Слухайте, нащо, ви кликали доктора?

Олімпіада Іванівна (збентежено)

Я, Любочко, не кликала його, він сам прийшов, ми вустрілйсь...

\

Любов

Ах, тьотю Ліпо, хоч я й дурна тепер, та ще не до кінця, і мене не так легко одурити. ⁷

Олімпіада Іванівна (опустивши очі)

Та хто ж тебе дурить?

Любов

Не соромтесь, я знаю, у вас добрі заміри: блаженна лож... Тільки шкода, користі мало. Я знаю, коли діло до морфію доходить, то вже кепська справа.

Олімпіада Іванівна То тобі причулося!

Любов

Що причулося? Ну, от і проговорились. Ех, конспіратор з вас!.. Та бог з вами, простіть, нащо я справді мучу вас? Я вам уже й так обридла.

Олімпіада Іванівна Гріх тобі таке казати.

( Одвертається.)

Любов

(бере її за руку, притягує до себе і цілує)

Ні, тіточко, люба, я жартую!..

Олімпіада Іванівна Жарти твої,..

Любов

Такі ж, як і я сама,— дурні. Ну, годі, не гнівайтесь, я знаю, що ви мене любите. (Цілує їй руку, тітка цілує її в голову. Потім Любов склоняє голову тітці до плеча, та гладить її волосся.) А тільки б краще ви мене не любили, тоді б я могла собі піти...

Олімшіада Іванівна

Куди, Любо?

Любов

Та зовсім геть, із світу.

Олімпіада Іванівна

Не кажи сього...

Любов

(підводить голову і одкидається на спинку крісла)

Як ви думаєте, тьотю Ліпо, для чого люди мусять жити?

Олімпіада Іванівна

Як для чого? Ну, просто для життя.

Любов

А коли життя нема, тоді як? /

Олімпіада Іванівна

Йк би ж се могло бути? Життя нема тоді, коли люди* на_умре, а поки вона живе...

Любов

О, якби завжди було так! А то часто єсть людина на світі і можна подумати, що вона живе, а в ній вже давно нема життя.

Олімпіада Іванівна

То тільки так здається, Любо.

Любов

Здається.... може, що й здається, але тоді воно,, значить, так і єсть,

Олімпіада Іванівна

Як се?

Любов

Наприклад, коли кому здається, що він щасливий, то він, значить, справді щасливий. І я раз була щаслива, така щаслива... Нащо мені перебили се щастя... Ах, що я дурниці говорю? Хіба се можна перебити чи одвернути? Се фатум, се мойра!

(Раптово встає і закриває лице руками.)

Олімпіада Іванівна

Що тобі, Любочко?

Любов

Ах, нічого, я згадала... Коли б ви знали, як мені часом буває сором при спогадах, просто хоч крізь землю провалитись!.. О, невже, невже знов?..

Олімпіада Іванівна

Не думай про се, ну, що там згадувати! Воно собі минуло, ну, й цур йому, тому нещастю!

_х Любов

Нещастя!., все нещастя!.. А коли ж буде щастя? Ах, тіточко!.. Ну, годі, я знов вас розстроїла. Не вважайте, се так, голова болить, от і видумую. (Мовчить який час.) Знаєте, що я вас попрошу? Достаньте мені мій альбом з фотографіями. Він там, у скрині.