Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 26

Психіатр І рецидивів не було?

Олімпіада Іванівна

Як-то?

Психіатр Часом буває... вертається... періодично...

Олімпіада Іванівна О, що ви, не дай господи!

Психіатр

Що ж, знаєте, обачність ніколи не вадить; ми, лікарі, завжди приймаємо на увагу навіть найгірші можливості.

Олімпіада Іванівна Що ж треба робити?

Психіатр

Поки що все те саме, як я сказав, якщо безсоння і біль голови не уступить перед бромом, тоді попробуєм морфій...

ВИХІД III

Олімпіада Іванівна, психіатр і Любов (на останні слова входить, кидає підозріваючий погляд на тітку і доктора). При її вході вони починають голосно говорити.

Психіатр

• (до тітки говорить, відступаючи до дверей)

Так ви наглянете, щоб ваша небога брала купелі регулярно і щоб увечері пізно не засиджувалась.

Олімпіада Іванівна Гаразд, я вже догляну, аби тільки слухала.

Психіатр

Певно, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине. Ну, моє вшанування ще раз.

(Кланяється обом паням.)

Люба мовчки вклоняється. Доктор зникає в середніх дверях.

Олімпіада Іванівна (йому вслід)

Бувайте здорові!

За стіною з-за лівих дверей хтось почина грати гами.

вихід IV Олімпіада Іванівна і Любов.

Любов

Ах, сії гами. Тьотю Ліпо! підіть попросіть тую пані, щоб перестала грати, я не можу сього чути.

Олімпіада Іванівна

Але, Любочко, вона вже й так скаржиться, що ми не даєм їй займатись музикою.

Любов

Нехай грає тоді, як мене нема дома.

Олімпіада Іванівна Ти тепер так рідко виходиш...

Любов

А що ж, я повинна задля неї увесь день на сонці пектись? А втім, нехай тарабанить, що ж, все одно вже.

Олімпіада Іванівна

Ну, ну, не сердься, я ціду попрошу її. Повинна ж вона розуміти, що у людини голова болить.

(Виходить.)

Любов

(услід їй)

Приходьте скоріш, я не хочу сама зоставатись. Незабаром гами утихають.

вихід V

Любов одна, потім Н а д е ж д а Петрівна біля вікна. Любов

(

(бере книжку зі стола, сідає в chaise longue, пробує читати, але незабаром безсило опускає руки, і книжка падає додолу. Люба не звертає на те уваги) ^/

Ах, нічого не розумію! дурна стала!

Од вікна чутно голос: «Любов Олександрівно, ви дома?» В вікні з’являється жіноча фігура. Любов встає і подається до вікна.

Любов

Дома, зайдіть, будьте ласкаві, Надеждо Петрівно!

Н а д е ж д а Петрівна Ні, Любов Олександрівно, не можу, оце веду своїх малих на пісок! (Гукає, одвернувшись од вікна.) Маню, Вітю, куди ж ви? Пождіть! (До Люби.) Я зайшла, думаю, може, й ви з нами, підтримаєте мені компанію.

Любов

Сьогодні ні, Надеждо Петрівно, ви вже мені вибачте, розкисла щось.

Надежда Петрівна Ет, пусте! Се від спеки. От візьміть лишень ваші причандалля та, може, якого етюда намалюєте, а я вам почитаю. .

Любов

Не йде у мене тепер малювання. Стратила снагу. Не внаїо, десь і фарби запропастились.

Надежда Петрівна Ну, се вже вам гріх так нехтувати свої таланти.

Любов

Які там таланти? У мене їх і зроду не було.

Надежда Петрівна

Годі, годі! Унижение паче гордости! Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте, та такі недобрі, що нам не хочете свій хист показати.

Любов

Тьотя Ліпа згадала торішній сніг. Elies £taient belles les neiges d’antan ^l.