Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 23

Любов

(пересилюе себе, перестав плакати, кладе йому руку на

плече)

Ні, коханий, не кажи сього, у тебе зостанеться ^гвій талан.

Орест

Він загине без тебе, бо ти моя муза, ти коя поезія. Я тепер нічого не пишу, бо я не маю думок в голові, окрім одної, що ти не моя і що я не можу так жити... Ти хочеш загубити навіки мене, мою славу і все, що я міг би зробити, бо я чую в собі вогонь, він міг би дива створити, але ти хочеш вгасити його. Що ж, нехай гасне, мені тепер нічого не жаль...

Любов

Оресте, о, як мені тяжко се говорити! Ти молодий, ти можеш пережити, забути се все, знайдеш собі кращу.

Орест (здіймає різко голос)

Не ображай мене, я не хочу терпіти сього. Кращої від тебе нема на світі, а хоч би й була, то мені її не треба. О, якби ти мене любила так, як я тебе!

Любов

Оресте, ти знаєш, що я люблю тебе, що я тільки тебе на світі кохаю.

* Орест

Хто любить, той не віддасть любого в жертву мертвій теорії, мріям кабінетним. <■

Любов

(подається до нього, але затримується з оюахом)

А що, коли се не мрії?

Орест

Дарма! З тобою я на все готовий. Все, все ділитиму

з тобою...

Любов

Навіть божевілля...

Орест

Так, все! Тільки будь моя! Скажи: моя?

(Обіймає її, цілує.)

Любов (замираючим голосом)

Твоя...

(Мліє, опускається і падає з його обіймів додолу, як

нежива.)

Орест (припадає до неї)

Любо, Любо, що з тобою? Ах, вона мов нежива! Я її убив. Любо, Любо, прокинься!

Любов (прокидається після млості)

Ах, оце я й лежу? (Схоплюється жваво і легко; до Ореста.) Ти нащо мене додолу кинув? Бач який!

Орест

Тобі краще, серденько? Що тобі, Любо?

Любов

Ех, що там! Мені так добре! Я така щаслива! (Кидається йому на шию.) І тй щасливий, правда?.

G р е с т

Правда, моє щастя, моя! Коли ж ми вже будемо навіки вкупі? Коли ти назовеш мене дружиною привселюдно?

Любов

Ходім!

(Бере його за руку.)

Орест

Куди?

Любов

До церкви.

Орест (трохи злякано)

Чого?

Любов

До вінця.

Орест

Ні, мила, не жартуй, скажи! Чи до жартів тепер? Любов

Які там жарти? Нас уже давно ждуть... Ах, стривай, я ж не вбрана, се нічого, я зараз! хвилиночку, хвилиночку! (Біжить на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою.) Вмить, мов кохання!.. Тьотю Ліпо, де моя біла сукня?

(Зникає в дверях.)

Орест

Що з тобою, Любо? (Біжить до дверей.)

Люба раптово кинула дверми, замкнула їх. Чутно її голос: «Тобі не можна; жених не повинеи бути в хаті, покц молода вбирається».

(Орест стукається в двері, йому ніхто не одчиняє. Він біжить до будинку ліворуч.)

Сергію Петровичу, Олександро Вікторівно! Хто-небудь, на бога! Рятуйте, поможіть! (Вбігає в двері, згодом вибігає знов.) Ніде нікого! О господи!

(Знов кидається до будинку праворуч і стукається, далі забігає за будинок і звідти чутно, як він стукає.)

Любов у білому пеньюарі з розпущеним волоссям, у руках шапочка амазонка 8 довгим вуалем. Олімпіада Іванівна за нею, перелякана, сама не своя.

Олімпіада Іванівна

Любочко, годі, годі! Ах, що з тобою?

/ Любов

Білого не знайшла, все одно, тепер і чорне в моді. (Одривае вуаль од шляпки, рве квіти на вазонах, що стоять на веранді, і вкупі з вуалем чіпляє їх на голові собі.) З живими оригінальніше буде!