Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 21

С а н я

Невже?

Острожин

Серйозно! (Таємничим голосом, розводячи руками без ладу.) «Мої блідо-жовті мрії спустились на серце твоє...» — знаєте, щось таке таємниче...— «Немов павуки хрестовії...»

Саня

(сміється)

Ет!

2-га панна (до Люби)

Вас можна повіншувати?

Любов

З чим?

2-га панна Мені казали, що ви заручені.

Любов Спасибі за новину. З ким же се?

2-га панна (оглядається на Ореста)

Ах, вибачайте, се, значить, так собі, чутка. А мені переказували, як щось певного.

Любов

Цікава б я знати психологію спеціалістів по чужих справах, певне, се якісь великі альтруїсти, бо вже ж напевне їм на свої справи часу не зостається.

Саня (до товариства)

Ходім Же, панове! Що ми тут печемось? Та ходи ж і ти, Любочко!

Любов

Ні, я не можу.

Саня

Ну, як уважаєш... Оресте Михайловичу, а де ж ваша вудка?

Орест

Я, може, згодом прийду, мені справді треба до матері зайти на який час.

1-ша па н н а

Приходьте ж, ви обіцяли показати мені, як ловити сачком.

Товариство рушав.

ВИХІД VIII Любов і Орест.

Любов сидить, опустивши очі. Орест зійшов на веранду, став, прислонився до стовпа, дивиться на неї, вона встав, немов хоче

йти геть.

Орест

, Любої

Любов (спиняєтьсяу але не здіймав очей)

*

Що? Іди до матері, ти ж казав, тобі треба.

Орест

Я сказав для того, щоб тільки не йти з ними.

Любов Даремне. Можна було піти.

Орест

Ти чогось чудна сьогодні, якась розстроєна, змарніла, чи не слаба ти? Я ще вчора помічав...

Любов

(змінює тон холодний, саркастичний на палкий) Вчора помічав... а сьогодні цілий ранок тобі було даремнісінько!

Орест

Любо! Бог з тобою. Я увесь час тільки й думав, як би відчепитись від сього осоружного товариства.

Любов

Ах, на бога, «осоружного»! Від якого часу воно тобі осоружним стало?

Орест

Від того, як ти перестала в ньому бувати.

Любов

Чого ж мені бувати в ньому! Щоб кидати тінь і там? Мало тобі й так тої тіні!.. ⁴¹

Орест Сором тобі таке говорити!

Любов

Не думай, що я нічого не розумію.

На сі слова входить мати Ореста збоку і спиняється за

трельяжем.

Що ж, іди, іди від мене на лоно природи, там, може, якраз знайдеш і русалочку з леліями річними в косах!

Орест (ледве стримуючись)

Ну, Любо, се вже щось таке, чого я зовсім не розумію. Се не подібно до тебе, я навіть не змагаюсь.

Любов

(іронічно)

Ах, яка лагідність голубина!

(Раптом заходиться істеричним плачем і кидається

в хату.)

Орест хоче бігти за Любою.

Мати

(гукає)

Оресте!

Орест

(спиняється)

Я зараз, мамо. Пожди!

(Хоче йти за Любою.)

вихід їх Орест і пані Груїчева.

Груїчева (виходить на веранду, бере Ореста за руку)

Ні, Оресте, пожди, ти мусиш вислухати мене.

Орест

Мамо, якраз ти вибрала невластивий час для розмов, я тепер не в такому настрою.

Г р у ї ч е в а

Нема .часу вибирати настроїв. Прости, я буду без передмов. Слухай, твої відносини до Люби дуже не тішать мене.

Орест

Що ти бачиш лихого в нашій приязні?

Груїчева

Слово приязнь тут не підходить; між друзями не буває таких сцен, як от тільки що була. Що казати, усі вважають вас все одно що зарученими; мені вже не раз натякали на се. А тим часом ти сам знаєш, що се не до ладу. Ти мусиш подумати про се і не заводити справи далеко, а розійтись, поки є час.