Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 11

Орест (здержано і серйозно)

Слухайте, Сергію Петровичу, я не розумію вашої розмови, а ваш тон ображає мене. Ви, здається, хочете стати якимсь посередником чи опікуном межи мною і Любов’ю Олександрівною. Ні я, ні вона не давали вам сього права.

Милевський

Заспокойтесь, я не маю претензії на роль резонера, се роль нудна і в житті, і на сцені. До того ж, я знаю, що ви лицар «без страху і догани».

Орест

/ (перебиває прикро)

У всякім разі не такий лицар a la mode, як інші...

ВИХІД IV

Ті ж і Любов входить і надіває абажур на лампу, він зостається до кінця, через що сцена весь час в червонястому світлі. Орест хутко бере книжку, що лежить на столі розгорнута, і вдає, ніби тільки що її читав.

Любов

Що се ви, панове, тут сваритесь?

Орест

Та так собі, літературне змагання.

Любов

Ви щось читаєте? (Підходить і дивиться.) А, Надсон! * Ви, Сергію Петровичу, здається, не признаєте сього поета?

Милевський

Ні, дещо мені подобається, от, наприклад... (бере книжку) та от якраз воно (читає): «Только утро любви хорошо...» *

Орест

(перебиває)

Ну, там далі цей вірш зовсім не гарний, не варт і читатиj Та й взагалі се не з найкращих, мені тут інші далеко більше подобаються.

(Шукав в книжці.)

Любов (до Милевського)

А знаєте, Сергію Петровичу, вам червоне світло дуже до лиця, ви навіть до Мефістофеля робитесь подібні!

Милевський

Ах, Любов Олександрівно, завжди у вас компліменти двусічні.

Любов

Так і треба.

Орест (простягає до Любові книжку)

От мені сі вірші більш до вподоби, я навіть спробував їх перекласти.

Любов

Ви маєте при собі ваш переклад?

Орест

Та... я не дуже з нього загоджений...

Милевський Скромність є покраса цноти!

Любов

Все-таки цікаво, як воно виходить. Прочитайте, Оре-сте, коли переклад при вас, я люблю, як ви читаєте вірші.

Орест

Я, може, якось так, напам’ять...

(Трохи задумується, мов пригадуючи, потім проказує.) Про любов твою, друже, я марив не раз *.

І від мрій отих серце так радісно билось,

Та прихильний твій погляд стрічав — і в той час Так тривожно і сумно на серці робилось.

Я боявся, що порив хвилевий мине І химерний прихильності сполох погасне,

І лишить сиротою подвійним мене

При тій мрії-мані про щось ясне та щасне.

Наче я що чужя, не питаючи, взяв,

Наче ся несподівана дружняя ласка

Тільки привид, що раптом свінув та й пропав,

Нетривкий, мов луна, неправдивий, мов казка.

І немов ненавмисне спинивсь на мені Довго так отой погляд блакитний лагідний,—

Се він мариться серцю у хворому сні — з неминучим Світанням він зникне безслідний...

Так у спеку в пустелі мандрівці трудні Хоч і бачать оазу — не вірять у тривок:

«Се десь марево млисте в ясній далині Надить раєм облудним немов на спочинок».

Люба слухає, спустивши очі, часом підводить їх і з тривогою і страхом дивиться па Ореста; в кінці лице її приймає камінний

вираз.

вихід V Ті ж і € а н я.

С а н я

Боже, і тут літературний вечір! От моя доля сьогодні!

Всі вітаються з нею.

Милевський А ви хіба вже були де на літературному вечорі?

С а н я

Ах, була! В гімназії, знаєте, де я вчилась. Так якось вийшло, що не можна було не піти, а там така була нудота! Сі вечори тільки й цікаві для самих учасників. Насилу вирвалась! Після першого відділу сказала, що у мене мігрень... ха-ха-ха!