Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 9

Милевський

Однак, як се розуміти? Чи не з кам’яним болваном ви мене порівнюєте?

Любов

(сміється)

Ну, чого ж? Єсть же і статуї на світі!

Орест

(тихо їй)

Щось-то він мало на статую похожий! ^v

Саня почала грати якусь салонову п’єсу. Милевський підійшов до неї перегортати ноти; між ними розмова мімічна.

Орест

(до Люби)

Любо, для вас я хтів би вірити, що в наші часи можлива така любов, як у Данте до Беатріче.

Любов

А ви не вірите?

Орест

Часом вірю, часом боюсь вірити!

Любов

Чого боїтесь?

Орест

Знаю, що все-таки се непевна, ненормальна любов, вона якась безвихідна...

Любов

Зате ж і безконечна. Ненормальна, ви кажете, а що ж робити тому, для кого нормальне щастя недоступне?

Орест

Чи дає така любов щастя? Адже Дайте не був щасливий; написав «Пекло».'

Любов

Беатріче не знала нічого про Данте. Через те і щастя не було! А втім, Данте ж і «Рай» написав!

Орест

Як ви думаєте? Адже приязнь межи мужчиною й жінкою завжди мусить мати якийсь особливий відтінок? В ній нема фамільярності і разом з тим вона ніжніша, сердечніша.

Любов

Бачте, от ви вірите в приязнь межи мужчиною і жінкою...

Орест

Досі вірив... а тепер...

Любов

(глянула на нього, мов хтіла ще що спитати, але повернулась і пішла до піаніно)

Саню, ти знаєш «Posa la mano sul mio cor»? ¹ Вибачай, я тебе перебила.

С а н я

(нерадо) '

Ні, я сього не знаю.

Любов

Ах, се надзвичайно!

(Співає без слів шпаркий, пристрасний мотив, але на першій фразі уриває і покликує.)

Ах, яка чудова ніч, а ми й не дивимось! А місяць, місяць великий та ясний!

(Біжить до балконових дверей, одчиняє обидві половинки, стає біля одвірка так, що її всю заливає місячне світло, і заводить «Ой місяцю, місяченьку!».)

¹ «Поклади руку на моє серце» (італ.).— Ред.

32 ⁴

Орест виходить на балкон, став проти Люби і дивиться на неї, мов очарований. Милевський і Саня зостаються в салоні. Завіса спускається під час співання першого куплета пісні «Ой місяцю, місяченьку!».

Завіса

ДІЯ ДРУГА Та сама хата, що у 1-й дії.

¹ вихід і

Любов і Орест входять двері, що праворуч; Любов попереду вбігав швидко в ротонді і в шапочці; в руках у неї червоний абажур. Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі

горять.

Любов

Що ж з того, що дрібниця? Та все-таки виграла, а ви ні з чим вертаєтесь. Все-таки, значить, мене щастя не зрадило!

Орест

От велике щастя — абажур! Я навіть од вас не сподівався...

Любов

(кидає абажур на стіл, починає скидати раптово ротонду, не дивлячись, куди вона впала, потім рукавички і шапочку кидає без ваги на стіл, говорить палким, завзятим

тоном)

Ах, ви знов своє: абажур! Та розумійте ж ви, що не в тім сила, що виграти! В лотереї, як і в усякій азартній грі, головне — риск і осягнення мети.

Орест (сів на крісло)

Але якої мети?

Любов

(ходить раптово по хаті, часом спиняючись)

Кажу ж вам, се все одно. Та навіть і не се, просто самий риск, от що притягає до гри, от що примушує

саму себе забувати. (Спиняється перед ним, просто). Тільки млява, боязка людина не любить і боїться риску.

Орест

(похилив голову, потім раптом підняв угору, метнувши очима, схопився з місця)

Правда ваша, правда! Я не лро лотерею кажу, вона мене мало пориває; сей риск не захоплює мене. Але інший риск — риск життя, о, то інша річ! Сам я, може, й не піду на риск, не шукатиму його, у мене для сього замало енергії, але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! Знаєте, як часом запливеш ненароком у морі далеко-далоко, чуєш, що хвиля тебе тягне, раптом прокинеться думка: а що, як не стане сили вернутися до берега? Проте пливеш все далі і далі, і так якось страшно і любо тоді! Підлітком я мав звичай, та що казати, я й тепер його не покинув, бігати ⁴ на пожар і там орудувати укупі з пожарними, лізучи у найбільший вогонь. Роблю я се, ніде правди діти, не тільки з філантропії. Мені миліше тоді ставити на карту своє життя, ніж рятувати чуже. Я сам не знаю, що зо мною робиться, коли я бачу огнище пожежі, се щось стихійне, непереможне. Певне, метелик, летячи на вогонь, почуває те саме.