Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 57

Добряга Насйональ, з його простою і вразливою душею, не міг без гніву дивитись на іржаве залізяччя та зелені хрести.

— Який жах! І знаходяться такі, що кажуть... Присягаюся життям!.. Привів би я сюди декого — нехай подивиться!

З палкою вірою новонаверненого він висловлював свої погляди при будь-якій нагоді, незважаючи на глузи товаришів. Але й у цьому він був добродушний і ніколи не дратувався. Люди, що лишалися байдужими до долі батьківщини й не належали до партії, були для нього «нещасними жертвами неграмотності народу». Порятунок у тім, щоб навчити народ читати й писати. Сам Насйональ скромно відмовлявся брати участь у цьому відродженні, вважаючи себе вже надто тупим і нездатним учитися, але провину за своє неуцтво він складав на весь світ.

Коли влітку квадрилья мандрувала від провінції до провінції, Гальярдо часто приходив у вагон другого класу, в якому їхали «його хлопці». Траплялося, на якійсь станції до них підсідав сільський священик або двійко ченців.

Бандерильєро штурхали один одного ліктями і підморгували, поглядаючи на Насйоналя, який перед лицем ворога ставав ще поважнішим і величнішим. Пікадори Потахе і Трагабучес, хлопці задерикуваті й брутальні, любителі сварок і колотнечі, що відчували якусь підсвідому неприязнь до людей у попівських рясах, нишком під’юджували Себастьяна:

— Тепер він твій!.. Заходь справа... Ану встроми йому в загривок гостре слівце!

Маестро обертався й суворо дивився на Насйоналя. Під цим владним поглядом бандерильєро не зважувався розкрити рота — начальникові квадрильї треба коритись. Але в простій душі Себастьяна завжди нуртувало палке бажання проповідувати. Воно було сильніше за всякий послух, і незабаром Насйональ чіплявся до якогось випадкового слова і заводив з подорожніми суперечку, прагнучи відкрити їм істину. А істиною для нього були темні й плутані уривки з промов дона Хоселіто.

Тореро перезиралися між собою, вражені ученістю бандерильєро. Цим простим і грубим чоловікам було приємно, що їхній товариш здатен сперечатися з такими поважними особами і навіть заганяти їх у глухий кут, бо священнослужителі нечасто можуть похвалитися освіченістю.

Ошелешені палкими й безладними доводами Насйоналя та сміхом його товаришів, святі отці зрештою вдавалися до крайнього й найпереконливішого аргументу. Невже люди, які щодня дивляться смерті в очі, можуть забувати про бога й вірять у такі речі? А як, мабуть, зараз моляться за них їхні дружини та матері!..

Тореро з Хуанової квадрильї відразу переставали сміятись; у серця їм закрадався страх, і вони згадували про ладанки та образки, пришиті жіночими руками до їхнього бойового вбрання перед від’їздом із Севільї. А матадор, у якому прокидалася вся його забобонність, сердито вичитував Насйоналеві, ніби вбачав у товаришевій безбожності загрозу для свого життя.

— Замовкни і не верзи казна-що! Ви пробачте йому. Він чоловік добрий, але голова в нього геть задурена всякими брехнями. Сиди, кажу, мовчки! А хай тобі трясця! Я таки колись заткну твою нечестиву пельку...