Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 59

— Бачте, сеньє Ангустіас, монопольна торгівля на користь урядові, а в мене інші погляди; я федераліст, належу до партії і навіть входжу до комітету. Що скажуть мої ідейні товариші?..

Старенька щиро обурювалась. Про які там погляди він торочить? Його обов’язок думати лиш про те, як заробити на хліб. Сердешна Тереса! З таким виводком Дітлахів!..

— Не будь йолопом, Себастьяне! Викинь з голови весь отой мотлох... Мовчи, не перебивай... Не хочу я слухати нісенітниць, що їх і так наслухалась від тебе цими вечорами. Не блюзни, бо завтра я йду до меси в церкву богоматері Макаренської!..

Але Гальярдо та дона Хосе, які курили й потягували коньяк на другому кінці столу, розважали Насйоналеві розумування, і, щоб піддражнити бандерильєро, вони починали лаяти дона Хоселіто; той шахрай, мовляв, навмисне збиває з пуття таких невігласів, як Себастьян.

Проте бандерильєро спокійнісінько вислуховував глузливі закиди матадора та його повіреного. Брати під сумнів дона Хоселіто!.. Це було так безглуздо, що Насйональ не міг навіть обуритись. Однаково, що заявити, ніби Гальярдо, якого бандерильєро теж божествив, не вмів вбивати биків.

Та коли до насмішників приєднувався лимар, який викликав у Себастьяна непереборну відразу, бандерильєро уривався терпець. Як сміє дзявкати да нього цей нікчема, що сидить на шиї в його маестро!.. Спересердя Насйональ забував і про сеньйору Ангустіас, і про Кармен, і про Енкаряасйон, яка, наслідуючи свого чоловіка, копилила вусату губу і зневажливо поглядала на бандерильєро, забував про все на світі і сторчголов кидався в суперечку, з таким шалом викладаючи свої погляди, ніби виступав на засіданні комітету. За браком кращих аргументів, він починав громити вірування насмішників.

— Біблія?.. Химери! Світ створено за шість днів?.. Химери! Байка про Адама та Єву?.. Ще одна химера! Усе брехня й марновірство!

І слово «химери», яке він десь почув і відтоді застосовував до всього, що вважав брехливим або нікчемним (аби не вживати іншого, непристойного слова), набирало в його устах відтінку найглибшої зневаги.

«Байка про Адама та Єву» була для нього невичерпним джерелом глузливих дотепів. На цю тему він багато й довго розмірковував у нічні безсонні години, коли квадрилья переїздила з одного міста в інше, і власним розумом дійшов незаперечного висновку. Хотів би він знати, як це можуть усі люди бути нащадками єдиної пари?..

— Мене звуть Себастьян Венегас, це всім відомо. А тебе, Хуанільйо, кличуть Гальярдо, і ви, доне Хосе, також маєте своє прізвище, і кожна людина має своє, а однакові прізвища бувають тільки в родичів. Якби ж усі ми були Адамові нащадки, й Адама, приміром, звали Пересом, то й усі ми мали б прізвище Перес. Адже так?.. Проте в кожного з нас є своє прізвище, отож виходить, що Адамів було багато і попи втовкмачують нам у голови... химери! Ми скніємо у невігластві й забобонах, нам бракує освіти — от вони нас і дурять... Мені здається, я висловився ясно.