Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 55

Він не обурювався, а тільки з сумом згадував свою дружину та малят, які чекають на нього в Севільї. Усі вади людські, усю розбещеність, яка панує в світі, він вважав наслідком неосвіченості народу. Звичайно ж, оті бідолашні дівчата зовсім не вміють грамоти. Він і сам людина неосвічена й темна. А що Насйональ пояснював своє невігластво і невміння мислити браком освіти, то був схильний приписувати цій же таки неосвіченості усю підлість людську і всі нещастя, які спостигають людей.

Колись, ще в юності, Себастьян працював ливарником, і був активним членом Інтернаціоналу трудящих. Він любив слухати товаришів по роботі, які були щасливіші за нього, бо могли читати вголос газети, що боронили інтереси народу. За часів національного ополчення він грався в солдати й був у загонах, що носили червону шапку — символ федералістської непримиренності. Цілими днями простоював він перед спорудженими на майданах трибунами, де і вдень і вночі мітингували різні клуби, а оратори, змінюючи один одного, з чисто андалузькою велемовністю розводилися про божественне походження Ісуса та про зростання цін на предмети першої необхідності. Потім настали часи репресій, і після страйку він опинився у скрутному становищі робітника, затаврованого як бунтівник, — таких ніде на роботу не брали.

Себастьян любив кориду і, не знаходячи для себе іншого ремесла, став у двадцять чотири роки тореро. Проте він багато чого навчився і з осудом говорив про звичаї сучасного йому суспільства — бо ж недаремно стільки років слухав грамотіїв, які читали вголос газети. Чи ж не безглуздя хоча б те, що він, чорнороб на арені, заробляє більше і живе краще, ніж кваліфікований робітник?

Люди, які знали Себастьяна ще коли він ходив із гвинтівкою в загоні народного ополчення, прозвали його Насйоналем.