Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 210
Бласко Ібаньєс
До кімнати поквапно зайшов доктор Руїс, І колеги шанобливо пропустили його наперед. Лікар нервував і лаявся, допомагаючи Гарабато роздягати пораненого.
Навколо ліжка сталося замішання, почулися вигуки подиву й жаху. Бандерильєро боявся щось запитати. Заглянув через голови лікарів і побачив тіло Гальярдо з піднятою до шиї сорочкою. Крізь розстебнуті і спущені панталони чорніло волосся в паху. На оголеному животі зяяла страшна крива рана, між закривавленими краями якої видніли синюваті клапті кишок.
Доктор Руїс похитав головою. Крім жахливої смертельної рани, тореро дістав страшний струс від удару. Він не дихав.
— Лікарю... лікарю! — простогнав бандерильєро, благаючи сказати йому всю правду.
По тривалій мовчанці доктор Руїс знову похитав головою.
— Все скінчено, Себастьяне... Можеш шукати собі іншого матадора.
Насйональ звів очі вгору. Отакий чоловік, а помер, навіть не змігши потиснути друзям руки, не сказавши жодного слова, раптово, мов жалюгідний кролик, якого стукнули обухом по голові!..
Охоплений розпачем, бандерильєро вибіг з кімнати. Ні, він не спроможний на це дивитися. Він не такий, як Потахе, що й далі похмуро стоїть у ногах ліжка, втупивши невидющий погляд у покійника і крутячи в руках капелюха.
Себастьян ладен був заплакати, як дитина. Груди його тяжко й болісно здіймалися, очі переповнилися слізьми.
На подвір’ї йому довелося відступити до стіни, даючи дорогу пікадорам, що поверталися на арену.
Жахлива новина миттю облетіла весь цирк. Гальярдо мертвий!.. Одні сумнівалися, інші вірили, але ніхто не зрушив з місця. Корида тільки починається — зараз мають випустити третього бика. Не відмовлятися ж від видовища.
З амфітеатру долинав гомін натовпу, звучала музика.
Бандерильєро відчув, як його затоплює люта ненависть і огида до всього, що його оточувало, до свого ремесла та до публіки, заради якої це ремесло існує. У пам’яті його зазвучали красиві слова, над якими завжди сміялися його друзі. У цю мить вони здалися Себастьянові як ніколи глибокими і правдивими.
Потім думки Насйоналя звернулися до бика, що його якраз волочили повз нього з арени; шия звіра була обвуглена й закривавлена, ноги нерухомі, а осклілі очі мертво дивилися в синє небо.
І в уяві Себастьян побачив друга, який лежав за кілька кроків, по той бік кам’яної стіни; руки й ноги його заклякли, задерта сорочка оголювала розпорений живіт, з-під приплющених повік каламутним і таємничим блиском мерехтіли неживі очі.
Нещасний бик! Нещасний матадор!.. Зненацька з амфітеатру долинули гучні радісні крики — публіка вітала продовження вистави. Насйональ замружився і зціпив кулаки.
А звір ревів — найкровожерливіший, найстрашніший на світі звір.
