Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 56

Про своє ремесло тореро Себастьян завжди говорив, ніби каючись і виправдовуючись, хоча й виступав на арені уже багато років. Комітет його району постановив виключити з партії усіх тих, хто ходить на кориди, затаврувавши їх варварами й ретроградами, але для Насйоналя було зроблено виняток і збережено за ним право ухвального голосу.

— Я знаю, — казав він, сидячи в їдальні Гальярдо, — що бій биків — це явище реакційне... Щось подібне відбувалося за часів інквізиції — не знаю, чи ясно я говорю. Людям як хліб потрібна грамота, і недобре, що на нас витрачають гроші, тим часом як шкіл бракує. Так пишуть у брошурах — ми їх отримуємо з Мадрида... Але товариші шанують мене. Сам дон Хоселіто виступив з промовою на мій захист, і комітет ухвалив залишити мене в партійних списках.

Він спокійно й незворушно вислуховував глузування та вдавано обурені вигуки, якими відповідали йому матадори та його друзі, і аж сяяв від гордощів, що товариші зробили для нього такий почесний виняток.

Районний комітет партії очолював дон Хоселіто, красномовний і запальний учитель початкової школи. Цей юнак єврейського походження провадив політичну боротьбу з шаленістю Маккавеїв. Він був задоволений, що його смугляве негарне обличчя поцятковане віспою — адже це надавало йому деякої схожості з Дантоном. Насйональ завжди слухав дона Хоселіто, мов зачарований.

Коли дон Хосе, повірений Гальярдо, та інші друзі маестро починали після вечері весело громити погляди бандерильєро, висуваючи найбезглуздіші заперечення, бідолашному Насйоналеві доводилося сутужно, і він розгублено шкріб потилицю.

— Ви всі сеньйори і навчалися різних наук, а я не вмію ні читати, ні писати. Нам, простим людям, бракує освіти, і через те ми тупі, мов барани. Але якби тут був дон Хоселіто!.. Ото голова! Ви б його послухали — говорить, як той ангел!..

І щоб укріпитися в своїй вірі, трохи похитнутій закидами насмішників, він ішов наступного дня до дона Хосе-літо. Нащадок гнаного народу, здавалося, зазнавав гіркої втіхи, показуючи Себастьянові свій так званий «музей страхіть». Повернувшись на батьківщину предків, цей єврей зібрав в одному із шкільних класів колекцію речей, які колись належали святій інквізиції, вишукуючи їх із мстивою ретельністю втеклого в’язня, що намагається скласти з окремих кісток скелет свого тюремника. У шафі стояли рядочком пергаментні книги — звіти про аутодафе та запитальники для допитів під тортурами. На стіні висів розгорнутий білий прапор із грізним зеленим хрестом. По кутках лежали цілими купами знаряддя катувань, страхітливі інструменти, якими ламали кістки, розрубували, рвали і розтягували людське тіло. Дон Хоселіто знаходив усі ті гаки та щипці серед залізного брухту в крамничках тандитників і відразу визначав їхню приналежність до знарядь святої інквізиції.