Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 47

— Брехня!.. Це було давно, коли я тебе не знав... Ох же й люди! Хай їм чорт! Хотів би я знати, яка тварюка приносить тобі ці плітки...

— Коли ж ми поберемося?— питала Кармен, щоб урвати лайку нареченого.

— Тільки-но буде готовий будинок — а як на мене, то хоч би й завтра! Та цей бовдур, мій шуряк, наче й не збирається його кінчати. А куди йому квапитись? Він же розуміє, де його вигода.

— Коли ми одружимося, Хуанільйо, я наведу лад, ось побачиш. Усе буде гаразд. І твоя мати мене полюбить.

Отак вони розмовляли вечір за вечором, чекаючи свого весілля, про яке гомоніла уся Севілья. Дядько й тітка Кармен говорили про це з сеньйорою Ангустіас при кожній зустрічі, але сам тореро майже не з’являвся в домі нареченої, ніби вхід туди було йому суворо заборонено. Наречені воліли дотримуватися стародавнього звичаю; бачитися біля заґратованого вікна.

Цими зимовими днями Гальярдо часто сідав на коня І їхав полювати на мисливських угіддях знайомих сеньйорів, що поблажливо називали його на «ти». Йому треба було постійно тренуватися, щоб не втратити до сезону корид сили й спритності — головних якостей тореадора.

Найвідданішим шанувальником Гальярдо був дон Хосе, сеньйор, який виконував обов’язки його повіреного. Він називав Хуана «мій матадор» і невтомно вихваляв його хист. Дон Хосе втручався в усі справи Гальярдо, вважаючи, що мав більше право давати йому поради, ніж родичі тореро. Жив він на ренту і тільки те й робив, що розмовляв про бій биків та про тореадорів. Він вважав, що, крім корид, на світі немає нічого цікавого, і поділяв усі народи на два табори: на обранців долі, які мають у своїх країнах арени для бою биків, і на безлику масу знедолених націй, що не знають ні сонця, ні радості, ні доброї мансанільї, і все ж таки вважають себе могутніми та щасливими, хоча ніколи не бачили навіть поганенької кориди з молодими бичками.

Дон Хосе віддавався своїй пристрасті із завзяттям воїна й фанатизмом інквізитора. Він був русявобородий, ще молодий — але вже гладкий і лисий. У повсякденному житті веселий і жартівливий, цей шанований батько родини, проте, навіснів од люті, коли в амфітеатрі сусід по лаві не погоджувався з його думкою. Він міг зчепитися з усією публікою, боронячи честь друга тореро, нетямився від гніву, коли глядачі вітали оплесками матадора, який не здобув його прихильності.

Дон Хосе служив колись у кавалерії — більше з любові до коней, ніж до військової справи. Через ранню опасистість та своє захоплення коридою він зрештою вийшов у відставку і відтоді проводив літо в амфітеатрах цирків, а зиму — в нескінченних розмовах про бій биків... От би стати добрим порадником і повіреним якогось еспади!.. Коли в дона Хосе виникло таке бажання, всі матадори вже мали своїх імпресаріо, і поява Гальярдо стала для нього великим щастям. Найменший сумнів у високому хисті улюбленого тореро змушував дона Хосе червоніти від гніву, кожну суперечку з питань тавромахії він сприймав як зазіхання на честь Гальярдо. З гордістю людини, яка вчинила подвиг, розповідав дон Хосе про те, як побив ціпком у одній кав’ярні двох безчесних любителів, бо ж ті посміли ганити «його матадора» — мовляв, він надто вже чепуриться.