Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 45

Радість шуряка Антоніо, що дістав цілковиту свободу по нагляду за будівництвом та використанням коштів, невдовзі затьмарилася від жахливої новини.

Виявилося, що в Гальярдо є наречена. Стояло літо, і він їздив по всій Іспанії, вбивав биків на аренах і зривав оплески; проте не забував майже щодня писати листи одній дівчині з їхнього передмістя, а коли випадало кілька вільних днів між двома коридами, Хуан кидав товаришів, сідав на поїзд і приїздив до Севільї, щоб простояти всю ніч під вікном нареченої, розмовляючи з нею крізь ґрати — так велів давній звичай.

— Ви таке бачили?— кричав обурений лимар біля «домашнього вогнища», як він любив казати, тобто в товаристві дружини й тещі. — Має наречену, а родині — ні слова! Ні слова про це найріднішим людям! Сеньйор надумав женитися! Ми йому, бачте, набридли... Ні сорому в нього, ні совісті!

Енкарнасйон поділяла справедливе обурення чоловіка, про що свідчив гнівний вираз її досить гарного, але грубого обличчя. Вона була рада цій нагоді осудити щасливчика-брата, до якого відчувала глухі заздрощі. Атож, такий він і є; ще змалку не мав ні сорому, ні совісті.

Але мати була іншої думки.

— Е, ні, цього не кажіть. Його наречену я знаю з самого малечку. Добре знала і її небіжчицю матір — ми з нею працювали разом на фабриці. Дівчина чиста, як золото, скромна, лагідна, вродлива. Я сказала Хуанові, щоб одружувався... і чим скоріше, тим краще.

Дівчина була сирота і жила в дядька з тіткою, що держали в їхньому передмісті продуктову крамничку. Батько, колишній торговець горілкою, залишив дочці у спадок два будинки на околиці кварталу Макарена.

— Це небагато, — провадила сеньйора Ангустіас, — а все ж таки дівчина виходить заміж не з порожніми руками — дещо має... А скільки у неї вбрання!.. Боже праведний! У Кармен справді золоті руки. Як гарно вона вишиває, як дбайливо готує собі посаг...

Гальярдо невиразно пригадував, що малими вони гралися вдвох біля підворіття, в якому працював швець, поки їхні матері розмовляли. Те дівча скидалося на ящірку — худе, смугляве, з циганськими оченятами: наче дві чорнильні плями розпливлися на синюватих з рожевими кутиками білках. Бігала вона легко й прудко, ніби хлопчисько — миготіли тонкі, як очеретини, ніжки, чорними змійками звивалися неслухняні кучерики. Потім він довго її не бачив і зустрів лише через багато років, коли вже почав здобувати собі славу як новільєро.