Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 46

Було свято тіла господнього, один із небагатьох днів, коли жінки Севільї, ці полонянки східної млості, виходять на вулицю в мереживних мантильях і з гвоздиками на грудях, наче мавританки, що вирвалися на волю. Гальярдо побачив високу струнку дівчину, у повному розквіті юної вроди: туге, мов налите, тіло, тонкий, перехоплений поясом стан, опуклі перса, пишні стегна. Коли вона побачила тореро, її бліде матове личко зарум’янилося, а блискучі очі сховалися під довгими віями...

«Красулечка мене знає, — самовдоволено подумав Гальярдо. — Напевне, бачила на арені».

Він рушив слідом за дівчиною, яка йшла зі своєю тіткою, і коли довідався, що це Кармен, подруга його дитинства, то відчув подив і майже захват перед таким чудесним перетворенням. Невже перед ним оте смугляве дівчисько, схоже на чорну ящірку?

Вони стали нареченими, і всі сусіди тільки про це й говорили, вважаючи, що їхні взаємини додають нової слави Ярмарковому передмістю.

— Такий-бо я є, — з виразом доброго принца казав Гальярдо в колі шанувальників. — Нехай інші матадори одружуються з сеньйоритами, що носять капелюшки з перами та шлярки на сукнях. Мені до вподоби прості дівчата: на плечах розкішна шаль, стан стрункий, не йде, а пливе!.. Оце для мене!

Друзі захоплено вихваляли дівчину. Справжня королівна, а яке тіло. Її принади хоч кого зведуть з розуму. Однак тореро невдоволено супився. Він не бажає слухати таких розмов... Що менше буде балачок про Кармен, то ліпше.

Вечорами, коли Хуан розмовляв з нею біля вікна, дивлячись на її мавританське личко, що виднілося між кущами квітів, з ближньої таверни виходив офіціант, несучи перед собою велику тацю, на якій стояла пляшка мансанільї. Його посилали взяти «плату за місце» з наречених, які розмовляють крізь ґрати вікна, — такий був давній севільський звичай.

Тореро випивав келишок мансанільї, частував наречену і казав хлопцеві:

— Передай сеньйорам, що я дуже їм вдячний і як тільки наречена мене відпустить, зайду до таверни... А Монтаньєсові скажи, нехай ні з кого не бере грошей, Хуан Гальярдо платить за все.

Отож, закінчивши розмову з Кармен, матадор ішов у таверну, де на нього чекала компанія, що посилала офіціанта з вином. Іноді то були друзі шанувальники, іноді — зовсім не знайомі люди, які хотіли розпити з тореро пляшечку.

Повернувшись із своєї першої поїздки по країні як матадор-професіонал, Гальярдо всі зимові вечори вистоював під вікном Кармен; на ньому був гарний плащ із короткою пелериною й пишними складками — на зеленому сукні темніли вигадливі арабески та виноградні листочки, вишиті чорним шовком.

— Мені казали, ти багато п’єш, — зітхала Кармен, притулившись обличчям до залізних ґрат.

— Дурниці!.. Друзі іноді частують, ну й мені доводиться... Розумієш, тореро... є тореро, і він не може жити, як чернець.

— Мені казали, ти знаєшся з поганими жінками.