Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 49

Опівночі розійшлися останні гості й молодята залишилися самі з сеньйорою Ангустіас. Виходячи зі своєю дружиною, лимар у розпачі махнув рукою. Він був п’яний і лютий, бо за цілий день ніхто навіть не подивився на нього. Наче він порожнє місце! Не близький родич, а казна-хто!..

— Нас виганяють із дому, Енкарнасйон. Ця дівчинка з личком мадонни стане тут повновладною господинею, і нам нема на що сподіватися. Ось побачиш, діти в них так і посиплються.

Думаючи про майбутнє потомство еспади, плодючий батько родини щиро обурювався, — адже діти Гальярдо з’являться на світ тільки щоб нашкодити його дітям.

Час ішов. Минув уже рік, а пророцтво сеньйора Антоніо не справджувалося. Гальярдо з’являвся з дружиною на всіх святах, обоє виряджені й веселі, як і належить багатому і знаменитому подружжю: вона красувалася в шалях, що викликали в убогих жінок крики захвату; він ходив весь у діамантах і завжди був готовий витягти гаманець і пригостити своїх шанувальників чи подати милостиню жебракам, які стікалися до нього юрмами. Схожі на відьом циганки, смугляві і балакучі, надокучали Кармен радісними віщуваннями. Господь благословить її сином, хлопчиком прекрасним, як сонце! Це видно по білках її очей. Дитя вже напівдорозі...

Але марно червоніла від щастя Кармен, соромливо опускаючи очі; марно еспада прибирав гордовитого і хвацького вигляду, вірячи, що ось-ось діждеться сподіваного нащадка. Дитини не було.

Минув ще рік, а надії молодого подружжя усе не справджувалися. Сеньйора Ангустіас дуже засмучувалась, коли при ній згадували про розчарування, яке спостигло Хуана й Кармен. Вона вже мала онуків, дітей Енкарнасйон, що за наказом лимаря з ранку до вечора крутилися в домі бабусі, намагаючись у всьому догоджати багатому дядькові. Але бідолашній жінці, яка палко любила Хуана і мріяла якось спокутувати свою провину перед ним, хотілося мати онука від сина. Як би вона ніжно піклувалася про малого, віддала б йому всю любов, якої не могла дати своєму Хуанільйо в його злиденному дитинстві.

— Я знаю, в чому причина, — сумно казала старенька. — Сердешна Кармен дуже хвилюється. Подивилися б ви на неї, коли Хуан їздить по світу.

Узимку, коли корид не було і тореро сидів удома чи то їздив за місто дивитися молодих бичків або полювати, усе йшло гаразд. Кармен була щаслива, знаючи, що чоловікові не загрожує небезпека. Вона сміялася з найменшого приводу, їла з апетитом, на обличчі її жеврів рум’янець здоров’я. Але ось наставала весна, Хуан знову починав їздити по Іспанії, від арени до арени, і бідолашна жінка блідла й худнула, очі її від журби робилися великі-великі, і вона готова була заплакати від найменшої згадки про Хуанове ремесло.