Читать «Міжнародне єврейство» онлайн - страница 37

2. Інший вид антисемітського настрою можна розглядати, як ворожнечу і ненависть. Треба твердо пам'ятати, що розглянуте вище почуття відрази ще не є ненависть і не завжди буває ворожнечею. Багато хто не люблять солодкого чаю, але це ще не виходить, що вони ненавидять цукор. Однак, існують люди, у яких це почуття відрази перетворилося в ясно виражене упередження, — такі люди стоять на шляху до того, щоб зробитися антисемітами. Причину цього треба шукати в неприємних переживаннях, випробуваних цими людьми в їхніх зносинах з євреями. Я думаю, що за останню зиму близько мільйона американців після свого знайомства з єврейськими купцями і хазяїнами готелів, зробилися жидоненавистниками. Такі почуття є чисте нещастя для людей, яке ними володіє, тому що це заважає їм скласти собі ясне уявлення про єврейське питання і прийти до справедливих і корисних висновків. Згубно, якщо пристрасті затемнюють розум, і допускати це, незважаючи на силу спокуси, не варто; дороговказна нитка розуму ніколи не повинна ухилятися в цю сторону. Ненависть біля керма робить плавання небезпечним. Єврейська раса породжує ворожнечу більше, ніж будь-яка інша народність. Чому це так, — є загадкою всіх часів.

Винний у цьому, очевидно, єврейський характер, про що ясно свідчить древня і нова історія. Скрізь, де єврейство входило в зіткнення з арійськими расами, що вільно виявляли властиві їм культурні й етичні прагнення, воно або приносило із собою ворожнечу або викликало її. Така доля євреїв за всіх часів служила предметом міркування вчених; деякі навіть шукають пояснення цього в Біблії: проклін Ієгови на обраний народ за порушення закону, за допомогою якого Бог хотів зробити з євреїв народ пророків у людстві. Якщо така спокуса дійсно є частиною єврейської спадщини, то в даному випадку отримують особливе значення відомі біблійні слова: «спокуса прийде, але горе тим, хто приніс його у світ».

3. У деяких сторонах світу в різний час це почуття ненависті породило злочинні насильства й убивства, що, як всі масові страждання, вселяли жах і відразу людству. Безсумнівно, що ці спалахи являють собою неприпустимі крайності прояву антисемітизму. Але все лихо в тому, що всяке гласне обговорення єврейського питання спричиняють докір у підготовці якогось, начебто, погрому. Спалахи ці, само собою зрозуміло, не заслуговують вибачення, але вони цілком зрозумілі. Євреї звичайно дивляться на них, як на прояв релігійної ненависті; неєвреї ж бачать у них повстання проти економічного поневолення, у якому євреї тримають народ. Гідно подиву, однак, що, наприклад у Росії, місцевості, у якій найчастіше спалахували антиєврейські насильства, у господарському відношенні були найбільш квітучими, при чому їхнє процвітання безперечне було наслідком єврейської заповзятливості. Факт цей настільки безперечний, що самі євреї відкрито заявляли, що в їхній владі викликати торговельний і господарський параліч цих місцевостей: для цього їм треба лише піти. Заперечувати цей факт було б не розумно. Навіть особи, що у свій час їхали в Росію, повні обурення на росіян за їхнє відношення до євреїв, підтверджують це, при чому звичайно учинені насильства, по їхньому поверненні, отримували для них нове висвітлення, хоча і не виправдовувалися ними. Такий погляд часто можна було зустріти в англосаксонській пресі.