Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 25

З усіх людей, задіяних навколо «паралельної акції», Арнгайм бере всерйоз тільки Ульріха. Навіть побоюється його, тому що погляди Ульріха — «людини без властивостей», «людини можливого» — видаються Арнгайму — «людині дійсного» — найбільш руйнівними. І водночас Арнгайм почуває до Ульріха якусь прихильність, бо той — «інакше втілення його власної пригоди». Та й Ульріх по-своєму прихильний до Арнгайма: «…Що ми всі репрезентуємо кожен окремо, то в його особі поєдналося. Це можна було би вважати за жарт, коли б до трьох варіантів утопії, яка випливає з «полеміки «людини можливого» з дійсністю», Музіль не включив і варіант «арнгаймівський»: «утопію індуктивного підходу або наявного соціального стану».

«Індуктивний підхід», за Музілем, відштовхується не від заданої абсолютної ідеї, а саме від «наявного соціального стану», й сподівається на поліпшення останнього за рахунок дрібних (серед них і спонтанних) кроків уперед. Це — шлях західних демократій буржуазного лібералізму. І Музіль його відкидає. Але такий шлях все ж таки бачиться йому як одна з мислимих «утопій» Ульріха. Ульріх, якого «більше приваблювала служба генштабіста, ніж щоденний героїзм добрих справ», не має нам що запропонувати. Для Музіля він — свого роду замінник героя: не так, щоби персонаж позитивний, а швидше образ найменшого зла…

Роман побудовано так, що раз у раз чується критика на адресу Ульріха від різних персонажів. Діотима говорить йому, що він поводить себе так, «ніби світ повинен розпочатися лише завтра»; Клариса дорікає: «…ти знаєш, як треба, а чиниш якраз усупереч тому, що хотів би зробити!»; Аґата його звинувачує: «Все, тобою висловлене, ти щоразу береш назад» і т.д. і т.п. Кожна окрема така філіпіка, може, й не мала би вагомости, бо ж деякі висловлені особами, не вартими серйозної довіри. Скажімо, химеричною, експресивною, напівбожевільною Кларисою. Але разом вони створюють певну «ауру», яка до того ж збігається і з Ульріховою самокритикою і, головне, з тим враженням, що поступово складається про нього в читача. Навіщо, скажімо, Ульріх, вважаючи, що «в ім’я світу, який ще може прийти, слід тримати себе в чистоті», водночас за намовою Клариси допомагає втекти вбивці Моосбруґеру?