Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 23

Майже всі прожекти, якими повнився ляйнсдорфівський комітет, одержували позначку «asserviert», що в австрійському діловодстві означало: «відкласти до пізнішого вирішення». «Асервація» — пише Музіль, — є однією з основоположних формул нашого життєвого устрою».

Лише деякі папери надсилалися далі, до канцелярії двору — графові Штальбурґу, і звідси «через деякий час неодмінно надходила відповідь, що на цей час ще не можна повідомити високу волю й думку й що було б вельми бажаним спочатку надати можливість визначитися суспільній думці, а вже залежно від того, як буде сприйнято згадану пропозицію, а також залежно і від інших потреб, які можуть виникнути, її, можливо, буде взято згодом до уваги».

Прожекти, що їх надсилали графові Штальбурґу, майже навмання вибиралися з купи таких же абсурдних. Скажімо, граф Ляйнсдорф виокремив таким способом фанатичного винахідника нової системи стенографування. «Про всі ці речі, — довірчо сказав він Ульріхові; — ніяк не дізнаєшся, чи то не дурниця. І потім, бачте, доктор, щось важливе, як правило, виникає тоді, коли воно й здається важливим».

У цьому є своя абсурдна, чужа Ульріхові, логіка, яка ґрунтується на багатовіковому досвіді австрійської «асервації»: «Наявний був апарат, — іронізує Музіль, — і внаслідок своєї наявности він мусив працювати, і поскільки він працював, то приходив у рух. А коли автомобіль у відкритому просторі прийде в рух, хай за його кермом і нема нікого, він проробить цілком визначений, навіть вражаючий і особливий шлях».

Другу частину роману названо так: «Триває те саме». Це та частина, де «паралельна акція» в самому центрі оповіді. Один з пізніх чорнових начерків до «Людини без властивостей» містить музілівське пояснення назви: «Триває те саме» — лише зовнішня дійсність». Але «триває те саме» («Seinesgleichen») — більше, ніж просто зовнішнє. В очах Музіля габсбурзька монархія була «державою, яка лише сяк-так давала собі раду; кожен був там неґативно вільний і жив з постійним відчуттям недостатньої обґрунтованости власного існування…». Й обґрунтованість доводилося містифікувати — як на особистому, так і на загальнодержавному рівнях. На думку австрійського літературознавця Ф. Анценсберґера, така духовна ситуація «виявлялася в цитуванні минулого, в плюралізмі й рівновазі протилежних ідей, здатних лише утвердити наявні несумісні умови, але не допустити жодних змін». «Триває те саме» — це і є примарне соціальне життя Каканії, життя мовби складене із суцільних застарілих «цитат». І Музіль, подаючи оті «цитати» в іронічному світлі ульріхівської «методики», одну за одною їх філософськи знімає: