Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 27

Роберт Музиль

Це — вельми виразні ознаки краху. Тріщини ж з’явилися значно раніше, — ще тоді, коли Агату потягло до проповідей вчителя Лінднера. Лінднер відстоює «третю з можливих утопій» — «утопію чистого «інакшого стану» в її схиленні до Бога». Інтерес до віровчителя Лінднера — це зрада Ульріхові — й не тільки з боку Аґати, а й, сказати б, з боку самого Музіля. Адже крім того, що «утопія» Ульріха безбожна, вона ще й позбавлена лінднерівської вимоги підкорити себе нерушимому моральному імперативу. Власне, Ульріх і Лінднер — антиподи, такі ж, як Ульріх і Арнгайм. Але Агата, — в чомусь, як і раніше, alter ego Ульріха, — виявляє до Лінднера таку ж прихильність, як Ульріх до Арнгайма. Так Арнгайм і Лінднер виявляються (крім усього іншого) мовби кривими дзеркалами, що відбивають духовну імпотентність Ульріха, хворобливість і неминучість його гріхопадіння. Бо він і сам — частинка цього приреченого світу, і те, що з ним скоїлося, за словами Музіля, — «трагедія людини, що зазнала краху».

Після 38-го розділу другого тому роман «Людина без властивостей» втрачає бодай якісь обриси, розпливається по чернетках, начерках, варіантах, проектах і заникає в авторських нотатках, серед них і в нотатках самокритичних. Заникає, слід гадати, не тільки тому, що Музілеві суто фізічно забракло часу, щоби здійснити задумане.

У нього був чіткий (майже «інженерний»!) план — ідейний і композиційний. Перший том: частина І «Своєрідний вступ», частина II «Триває те саме»; другий том: частина І «До тисячолітнього царства» («Злочинці»), частина II «Своєрідний висновок». «Тисячолітнє царство» (інша назва «золотого віку») покликане було стати альтернативою до «Триває те саме». Але, як знаємо, не стало. І це знищило рівновагу. «Ідеальний» задум розпався. З його уламків почалося будування іншого роману, який, однак, не вибудувався.

Музіль записав стосовно «Людини без властивостей»: «Це — не сповідь, це — сатира». І трохи вище: «Це не сатира, а позитивна конструкція». Тут, власне, немає суперечности: перший том — «сатира», другий — «позитивна конструкція», точніше, спроба її. Вона не вдалася. Тим не менше свою роль зіграла: як і пізніше Т. Манну в «Докторі Фаустусі», вона допомогла Музілю переглянути всю суму знань про людину й суспільство, накопичених попереднім світом. Причому саме під позитивним кутом зору. Адже Музіль і не вважав, що загибель цього світу рівнозначна загибелі цивілізації, і те, що йде на зміну минулому, не асоціював з кіньми Апокаліпсису.