Читать «Людина без властивостей. Том I» онлайн - страница 21

І річ тут не тільки в «чистому сумлінні», а саме в «опосередкуванні», в незалежності від «чогось там особистого», в тотальному «професіоналізмі».

Державний чиновник типу Туцці, генерала Штума, чи банківський діяч типу Лео Фішела, — це «професіонали» в найчистішому вигляді. Проте і Діотіма, й пані Дранґзаль, — господиня салону-суперника, і Майнґаст, і Зеп, і Фойєрмауль, і коханка Ульріха Бонаде, і чоловік його сестри Агати, директор гімназії Хагауер, і редактор Мезерічер, і вчитель Лінднер, і навіть сексуальний вбивця Моосбруґер, — одне слово, як я вже сказав, мало не все населення роману — по-своєму також «професіонали». Тому що їхні «характери» складаються з властивостей, що беруть початок не в індивідуальності, а — ніби оминаючи її — в самих зчепленнях речей, фактів, мотивів, ситуацій.

От хоча б «його світлість» граф Ляйнсдорф. Він — австрійський аристократ старого гарту, з якихось напівлеґендарних часів перенесений в новий світ, що руйнується й будується. По-дитячому наївний, по-панському доброзичливий, вперто-консервативний, він уявляє собі народ у вигляді фольклорного гурту оперних статистів. Але йому властиве дивовижне вміння пристосовуватися. Слівце «істинний» допомагало йому розбиратися в цій дійсності й знаходити в ній своє місце. При нагоді він навіть готовий визнати себе «істинним соціалістом», якщо треба, то й повірити в це. Габсбурзький патріотизм не заважав йому вигідно продавати продукцію своїх маєтків за кордоном і взагалі провадити справи в суто капіталістичному дусі. Ляйнсдорф сповідує принципи певного політичного формалізму — не тільки традиційного, імперського, що визначає відносини з двором та його чиновником графом Штальбурґом, а й сучасного, мало не «парламентського», який в основу кладе партійну практику, а не партійні ідеї. Цей Ляйнсдорф легко, майже безтурботно, відриває слово од діла, — вже не людина, а пряме, в самому собі зафіксоване породження доби. Породження, як і сама ця доба, досить складне й тому здатне викликати в Ульріха своєрідну іронічну симпатію.

Що Ляйнсдорф наче сидить між двома стільцями, що він — капіталіст серед феодалів і феодал серед капіталстів, не заважає йому бути «професіоналом», у даному разі — «професіоналом» особистісного відчуження. Майже такий і генерал Штум — цивільний серед солдатів і солдат серед цивільних (коли служив у кавалерії, потерпав і мріяв про відставку, а потрапивши до міністерства, відчув себе як риба у воді й часом навіть мріє про чин фельдмаршал-лейтенанта). Така відірваність від міцної основи, проміжна позиція свідчать лише про те, що машкара, натягнута на «порожнечу», видає себе за «характер». Більш того, фактично стає ним — людським характером кризової доби, яка, пише Музіль, «однаково здатна й на людожерство, й на критику чистого розуму…»