Читать «Майстри часу» онлайн - страница 23

Лiда. Любий! I ти мене не виказав — тебе мордували!

Юркевич. I тепер, через сiм рокiв, знайти тебе, щоб знову… щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!..

Карфункель. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень — що вiн знає про час?

Лiда. Так, так!

Юркевич. Двадцять хвилин життя i любовi — та це ж вiчнiсть!

Карфункель. Не забуваль мiй урок. Хм…

Юркевич. Тiльки мiщани лiчать час роками — ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi!

Лiда. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй єдиний!

Гарматний пострiл.

Юркевич. Лiдо, моя кохана Лiдо! Яке щастя… припасти до твоїх уст… вмерти… лишитися з тобою назавжди! Випити до кiнця цi останнi хвилини нашого життя!

Карфункель (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останнiй хвилина? Ваш останнiй хвилина буде через тридцять рокiв. Укупi вмираль! Вона ще вас кидаль — цей дiвчинка, поки ви вмираль…

Юркевич (обертаючись). Ви брешете!

Карфункель (спокiйно). Ну, то вi її кидаль унд дамiт пунктум. Брязкiт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.

Юркевич. Боже мiй! Сюди стрiляють!

Карфункель (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мiй кращий хронометр! Каналiї! Негiдники! (Лазить по пiдлозi, збираючи механiзм).

Тривога. Рушнична стрiлянина.

Лiда. Стривай! Ти чуєш! Це нашi! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Бiжить до вiкна). Так, так! Скрiзь панiка! Солдати тiкають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка… Кулi б'ють в естакаду… Впав офiцер!..

Мiцний стукiт у дверi.

Юркевич. Ламають дверi. Треба їх чимось заставити. Вони можуть нас убити, вiдступаючи…

Тягне до дверей меблi.

Лiда. В мене є ще один револьвер. Ми будемо оборонятись.

Юркевич. Так, так! Жити, жити! Дихати на повнi груди, жити з тобою, моя Лiдо!

Карфункель (продовжуючи збирати колiщата з пiдлоги). Зальбадерей! Вiн уже роздумиваль умирать…

Пострiл пiд дверима. Шум боротьби.

XIII

Голос за дверима. Вiдчинiть! Свої! Товаришу Юркевич!

Юркевич (у захватi). Таратута! Врятованi!

Дверi вiдчиняються. Входить загiн червоноармiйцiв. Попереду Таратута.

Таратута. Товаришу Юркевич! Баришня, мадамочко! Ура! Живi, не спiзнився?

Лiда (кидається до червоноармiйцiв). Товаришi! Рiднi! (Тисне їм руки). Якого полку?

Юркевич (хапає руку Таратути). Таратуто, друже мiй любий! Це ти нас визволив?

Таратута. Та вже так вийшло. Спасибi, братва попалася знайома. Згодилися в тил один броневик пустити. Для тебе, друже, i станцiю здобули, i все на свiтi.

Юркевич. Та коли ж ти встиг, каналiя? (Смiється вiд щастя).

Таратута. Та хiба я час лiчу чи мiряю?

Юркевич. Правда, Таратуто, правда — його нi полiчити, нi вимiряти.

XIV

Входить ще загiн з командиром. Вводять кiлька чоловiк заарештованих, у тому числi Лундишева.

Командир. Зайняти всi виходи. Єфiмов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни?

Лiда (дiстає з зачiски згорнутий тонкий папiрець i подає командировi), Я — полiтробiтниця подиву вiсiмнадцять. Нас засудили до розстрiлу — мене i цього товариша, вiн вiдмовився виказати мене бiлим.