Читать «Майстри часу» онлайн - страница 14
Иван Антонович Кочерга
Карфункель. Хм. Дер таузенд. Дi ур гет фор. (Пiдносить годинник до вуха, хитає головою). Годинник поспiшає. (Виймає з другої кишенi другого годинника). Абер найн. Зi гет рехт. Е, пардон, — вi не знайт, коли поїзд на Варшава?
Юркевич (неуважно). Напевно не знаю. Здається, вiн запiзнюється на тридцять п'ять хвилин.
Карфункель. Вас? Дас iст унергерт! Це неможливо! Я мушу пiслязавтра бути дома, в Гейдельберг. Неодмiнно. О, ферфлюхте гейденлерм! О, безглюздий країна, що нiколи не шануваль час. Я не можу спiзняль.
Раптом чути мелодiйне тринькання, неначе з музикальної шкатулки.
Юркевич (здивовано озирається). Що таке? Звiдки ця музика? Неначе куранти на годиннику. (Проводить рукою по чолу). Де я чув колись таку музику?
Карфункель (виймає ще одного годинника з кишенi — тринькання стає гучнiшим). Алле таузенд! Я не можу спiзняль!
Юркевич (вiдступає вражений). Боже мiй! Та це ж ви! Знову ви! Знову лиха година!
Карфункель. Вас? Вас волен зi? (Накручує годинник ключем).
Юркевич. Ну та, звичайно ж, ви! I знову на моїй дорозi. Механiк з годинниками i зубним болем, який… якого…
Карфункель (дивиться спiдлоба на Юркевича). Який даваль вам сiм рокiв тому маленький лекцiй про руський iнтелiгент i про закон тiсного часу. I навчиль вас цiнувати кожну хвилину життя.
Юркевич. Чорт би забрав вашi лекцiї! Вони менi дорого коштували. Це не лекцiї, а чаклунство. Я й досi тремчу, коли згадую той вечiр.
Карфункель. Та при чому ж тут я? Я тiльки скромний учений i механiк — дзигармайстер. Я ж казав вам тодi, що дещо розумiю в життi, в часi i в його законах. Ну, то нема нiчого дивного, що я вмiю приманiль собака з-за грубки — ден гунд аус дем офен льокен.
Юркевич. Так, але звiдки ви знали, звiдки ви це все знали?
Карфункель. Знали? Що я зналь?
Юркевич. Звiдки ви знали, що зо мною трапиться стiльки пригод, таких незвичайних i трагiчних?
Карфункель. Ну, то це ж простий математика, звичайний розрахунок, закон. Подiї або трапляються дуже рiдко, або сунуть цiлий юрба. Життя, як колода карт — козирi або йдуть один за один, або їх зовсiм немає. Час буває або пустий — цiлий рiк без подiй, — або тiсний вiд рiзних пригод, що налазiль один на один i валiлься, як снiг на голова.
Юркевич (задумливо). Справдi, це так i, мабуть, дуже просто. Але звiдки ж ви знали, що саме тодi, що саме того вечора звалиться на мене стiльки пригод?
Карфункель. Ну, то це вже зовсiм не трудно. Адже ж вi самi казаль, що багато рокiв проживаль дуже нудно. I раптом поїхаль за кордон. Ну, для уважний око це вже багато значить. Я зрозумiль, що для вас починалься смуга тiсних часiв — коли подiї доганяють один одна i йдуть як зграя риб, що збиралься викидать iкру.
Юркевич. I знову нiбито правда… Але тодi це виходило так, неначе ви самi наслали на мене цi пригоди, щоб вiдплатити за мою байдужiсть, коли у вас болiли зуби. До речi, як вашi зуби тепер? Зараз у мене є цi краплi — хочете?
Карфункель. Зальбадерей! Дурний балакня! Можете крапаль їх собi на язик. Менi тепер потрiбний поїзд, а не краплi.