Читать «Погоня за вівцею» онлайн - страница 146

Однак навести лад у такому великому будинку виявилося набагато важче, ніж раніше уявлялося. Пробігти десять кілометрів було б куди легше. Передусім я повимітав пил з кутків і зібрав його велетенським пилососом. Потім дерев’яну підлогу легко протер мокрою ганчіркою і, зігнувшись у три погибелі, натер воском. Задихався при цьому наполовину менше, ніж звичайно. Без неприємного відчуття, ніби клубок підступає до горла. І все тому, що кинув курити. Я випив на кухні холодного виноградного соку, хвильку перепочив і за одним махом попорав усе, що залишалося зробити перед обідом. Я розчинив віконниці — і завдяки натертій воском підлозі вітальня наче засяяла. Знайомий запах мокрого пасовища, змішаний із запахом воску, приємно лоскотав ніздрі.

Виправши шість ганчірок, якими натирав підлогу, я повісив їх сушитися надворі й подався на кухню, щоб скип’ятити воду в каструлі й зварити спагеті. До спагеті я додав тріскової ікри та масла, зверху полив білим вином і соєвим соусом. З такою легкістю на душі і приємним настроєм, як цього дня, я вже давно не обідав. З близької березової діброви долинав спів дятла.

Ум’явши спагеті, я помив посуд і знову взявся до прибирання. Вишкріб ванну й умивальник, почистив унітаз і натер до блиску меблі. Завдяки Пацюку, який дбав про чистоту, освіжити меблі виявилося достатньо просто: оббризкав з флакону рідиною, розтер — і все готове. Після того я витягнув надвір довжелезний гумовий шланг і змив водою пилюку з віконних шибок і віконниць. Тепер увесь будинок наче обновився. Я вернувся у вітальню і протер шибки зсередини. На цьому прибирання скінчилося. Останні дві години перед вечором я провів, слухаючи грамзаписи.

Увечері, піднімаючись до кімнати Пацюка на другому поверсі, щоб узяти нову книжку, я запримітив, що велике трюмо коло сходів було страшно брудне. Я приніс рідину для чищення скла, набризкав її на дзеркало і почав терти ганчіркою. Та хоч скільки я старався, бруд не відтирався. Мені було невтямки, чому Пацюк усе дбайливо чистив і тільки забруднене дзеркало не чіпав. Я набрав у відро теплуватої води і, зішкрібши кіпоть з дзеркала нейлоновою щіткою, протер його сухою ганчіркою. Вода у відрі почорніла, мов сажа.

Тонка різьба на рамі свідчила, що дзеркало старовинне і, напевне, дороге. Після моїх зусиль на ньому не залишилося жодної плямки. У ньому відображалася вся моя постать — від голови до ніг — без жодної хиби і спотворення. Я стояв перед ним і якийсь час дивився на себе. Нічого особливо дивного я не помітив. Переді мною був звичайнісінький «я» — як завжди, з невиразним виразом обличчя. Тільки от зображення вражало надмірною чіткістю. Йому бракувало, як правило, властивої зображенням площинності. Здавалося, ніби не я розглядаю своє дзеркальне зображення, а моє плоске зображення — мене справжнього. Я підняв перед собою праву руку і витер губи тильною стороною долоні. Інший я — по той бік дзеркала — зробив те саме. А може, це я повторив те, що зробив інший я, що був по той бік дзеркала. Я вже не був певен, чи справді я з власної волі витер губи тильною стороною долоні.