Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 27

РОЗДІЛ 13. Печера кажанів

Аби якось урізноманітнити дитяче дозвілля, керівництво запланувало подорож до печер. Виділили автобус, необхідні харчі та знавців території штату.

Виїхали на світанку. Дорога передбачалася доволі тривала, але час промайнув на диво швидко: спочатку дівчатка співали, потім тихо споглядали схили, грали в ігри - і нестямились, як дісталися печер.

- Ми наближаємося до природного заповідника “Печера кажанів”! - залунало з мікрофона.

- Ой! Тільки не це! - хтось сполохано скрикнув із задніх сидінь. - У мене ж волосся світле!

- Дівчата, перед вашими очима відкриється цікава місцевість, один із гірських хребтів Аппалачі, - продовжувала інструктор, - з тваринами та рослинами, вам не відомими. Нам проведуть пішохідну екскурсію. Таку цікаву, що ви й у снах не бачили!

Екскурсоводи чекали на них на автобусній стоянці. Вони тримали компаси, підзорні труби, лічильники для виміру вологості. Кожній учасниці роздали по лупі, щоб при нагоді розглянути комаху чи рослину. Група почала підійматися вгору по схилу. Йти було досить важко, невеликі камінці щоразу потрапляли у взуття або ж летіли, осипаючись, додолу. Ноги ковзали, і дівчата хапалися одна за одну.

- Такі походи, - озвучила думку Дарина, -ще й здружують!

Лісова стежка все ніяк не закінчувалась. Але нарешті дісталися гірської річки. Там трохи перепочили та знову рушили.

- Ой, ще довго? - не витримала Йорі. - Така спека!

- Година ходьби! - обізвався один із екскурсоводів. - А ми по кілька екскурсій на день проводимо!

- Ото бі-да-ки! - повільно, крізь видих, мовила Йорі.

Коли дійшли до входу в печери, усім видали захисні шоломи, і діти, дотримуючись вказівок, зайшли всередину.

- Ця печера одна з найбільших, що утворилися внаслідок тріщини. Зазвичай, печери творяться вимиванням води. А тепер вмикайте ліхтарики!

Великі брили звисали, окреслюючи дивовижні фігури. Де-не-де вилискували водяні калюжі. Рудуваті стіни ніби стікали додолу. А над головою простягалося скелясте небо, котре виблискувало від світла ліхтариків. І куди не глянь - кажани, кажани! Вони висіли непорушно, міцно тримаючись за кам’яні глиби й були незвичного жовтого кольору.

- Вони тільки виглядають жовтими. Це від світла. Насправді вони сіруваті, - пояснив гід.

- А вони не полетять зараз? - спитав хтось перелякано.

- Якщо сильно галасувати, то можуть! Але ж ви, певно, знаєте, що вдень кажани дрімають... Ці красені дуже люблять поспати!

Екскурсія все спускалася й спускалася, час від часу повертаючи за чергову велику брилу. Почувся дивний писк. Раз по раз, раз по раз... Всі почали оглядатися.

- Кажани! - затремтіла білява дівчинка. -Я знала! Знала, що так трапиться! Рятуйте, я боюся! Кажани, ой! - білявка сховалася за спину гіда. І тут звук пролунав уже біля самого вуха наляканої дівчинки.

- Це моя фотокамера! - засміялася Лолі. -Такі звуки видає... Таке інколи трапляється...

- О, теж мені! - білявка роздратовано й засоромлено відпихнула Лолі й попрямувала вперед.

Вихід з печер нічим не відрізнявся від входу. Ті ж сталактити, що ніби скапують на землю, ті ж рудуваті стіни, а далі - кущі, дерева...