Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 10

- Усі зібралися вчасно. Дякую вам! Бо вже за півгодини вирушаємо до літака на Амстердам. Там матимемо пересадку на інший літак, уже до Нью-Йорка. У Нью-Йорку нас зустріне група інтернаціональних досвідчених кураторів. Заночуємо в готелі. А наступного дня діти познайомляться зі своїми керівниками та помандрують далі, до таборів, куди їх призначили.

- А ви куди помандруєте? - запитав хтось із батьків.

- Я - до Північної Кароліни, - відповіла куратор. - Та ви не хвилюйтесь! У нас усі керівники досвідчені та надійні. Усе буде добре! Це не перша та, сподіваюся, не остання наша подорож! А кілька тижнів пролетять так, що й не помітите. Ми будемо обов’язково телефонувати.

Батьки з розумінням кивали, але хвилювання вже огортало їх, наче море. Та й, по правді, дітей також. Тільки Ксеня тихенько раділа: “Ура! Даринка поїде зі мною до самого табору! Може, навіть потоваришувати вдасться?!” Хоча, звісно, на душі ставало трохи млосно, коли вона озиралася на батьків.

- Час проходити митницю! - скомандувала Дарина.

Діти кинулася хто до тата, хто до мами, а хто обіймав обох одразу.

Одні сміялися, інші кривилися, ніби скуштували кислиць, а ще інші вже й плакали. Однак від подорожі ніхто не відмовився, і вже за кілька хвилин їхня група прямувала на реєстрацію.

Пригоди розпочалися просто відразу. Ксеня, хоч і читала всі вказівки уважно, однак укинула до наплічника кілька шпильок для хвилястого волосся. І щойно вона віддала ручну поклажу на перевірку, відразу ж ненавмисна таємниця відкрилася.

- Ой! Забула! Що ж тепер? - вона перевела наляканий погляд на Дарину. Та спокійно звернулася до митників:

- Ви ж розумієте, дитина вперше їде так далеко. Без батьків. Хвилювалася, напевне, коли збиралась. Так, Ксеню? - Дівчинка швидко-швидко закивала. Вона ледь не плакала: невже її зараз через таку дурницю повернуть назад?!

- Та не тремти так, мала, - зронив працівник аеропорту. - Але шпильки ми все ж вилучимо. Правила такі. Ну що в нас там знову?! -і повернувся вже до наступного порушника. Хлопчик з їхньої групи поклав до наплічника декілька прозорих скелець. - А вам, пані куратор, я б радив відповідальніше ставитися до своїх обов’язків. У вас що не дитина, то пригода.

Даринка змовчала на ці дошкульні слова та швиденько забрала свою групу подалі від людських потоків.

- Ех, ви, говорили вам, читайте й дотримуйтеся інструкцій. Не можу ж я всі ваші речі перевіряти. Та й не думаю, що ви б захотіли такого мого втручання, - звернулася вона до групи. - Ну що ж, знатимете на майбутнє. А зараз давайте нарешті перезнайомимось! Маємо ще кілька хвилин до посадки, саме час. Бо в Нью-Йорку пороз’їжджаєтесь, а як зустрінетеся, то краще відразу враженнями ділитися, а не знайомитися!

- Я перша скажу! - виступила руденька, схожа на лисичку, дівчинка. - Мене звати Ліза. Я з Черкас. Навчаюся в найкращій гімназії міста. Говорю не тільки англійською, але й німецькою...