Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 93

— І тим самим стане справжньою половинкою.

— Тут постає певна проблема. Ви ж знаєте, що під впливом високої температури моделін твердне. Так і наша половинка. Загартована полум'ям кохання, вона стає на диво відпорною до змін. Починає бунтуватися: «Що тобі знову не подобається? Ти ж казав, що кохаєш мене!» Якщо ніхто з нас не поступиться, час заглянути до канцтоварів за новою порцією моделіну.

Лешек на хвилину замислився. Ми не заважали, чекаючи на опис третьої половинки.

— О Господи, восьма. А я на дев'яту домовився на здибанку. Випаковуємо це, швидко. — Він рушив до багажника. Я постягувала торби з крісел і з підлоги. Евка заопікувалася «бардачком» і поличкою.

— Навіть не знала, що стільки всього поназбирувалось. — Я окинула поглядом величезну купу на тротуарі.

— А я навіть не знав, що стільки може вміститися в «полонезі», — здивовано докинув Лешек. — Гаразд. Верблюди шикуються вервечкою — і марш до брами.

29.07. Відпочинок по переїзді. Валяємося на пляжі, загорнуті в ковдру.

— Така чиста вода. Шкода, що холодна.

— А я змушена вдовольнитися такою, — заявила я зі страдницькою міною. — Додамо сюди самотні тижні на новому місці, стрес через відсутність роботи. Про захист і клопоти в родині я вже й не згадую. Картинка, намальована фіолетовою акварелькою на чорному картоні.

— Я повинна не їхати?

— Якщо домалювати маленьке жовте сонечко, нічого не зміниться. Я мушу поміняти картон. Викинути чорну фарбу. Почати все спочатку.

— Зміни, зміни, зміни, — серйозним тоном озвалась Евка.

30.07. Вона, напевно, мені не вірить. А я їй доведу. Їй і решті світу: Йольці, мамі, бабусі, Анці, Лешекові, Рафалові. Ні, Рафалові — ні.

2.08. П'ята ранку.

— Зварити тобі кави? — «Чому я так нервую? Це ж Евка їде, а не я».

— Але бігцем. За десять хвилин мій автобус на вокзал.

— Може, ти взяла б таксівку? Я заплачу. — Я знала, що Евка обміняла все на песети.

— Ні. Я мушу хоч трохи використати проїзний. — Вона закінчила застібати торбу. — Раз у житті купила його завчасно. А на другий день прийшов Лешек і по всьому. Шістдесят два злотих.

— Може, я спробую його використати? От тільки надибати б десь чорну перуку.

— Краще не треба, бо так залетиш, що я потім носитиму тобі до в'язниці бульйон у слоїку. Ну, де та кава? — Я подала їй горнятко. — Вилазь часом із хати. Обіцяєш?

— Обіцяю. А ти повертайся ціла, здорова й засмагла.

— Ну що ж, Малинко, подружко, випускнице, — вислів наукового керівника став дуже популярним у колі моїх знайомих. — До вересня.

І вона вийшла, а я зосталася сама в порожній, холодній, чужій квартирі.

4.08. Сиджу сама в порожній, холодній, чужій квартирі. Так-так, зараз проаналізуємо. По-перше, не сиджу, а лежу на тапчані. Вже другу добу. А щодо самотності? Я не сама. Мені складає компанію тітка на екрані телевізора, два плюшевих шимпанзе й золота рибка. Якщо додати кілька примар із минулого, то нас тут ціла ватага. Я викреслила б слово «порожня». Тридцятиметрова «кавалерка», де мешкають дві ексцентричні інтелектуалки, ніколи не буває порожньою. Беручи до уваги кількість і розмаїття Евчиних дрібничок, а також моїх ліхтариків, можна сміливо зважитись на визначення: «вікторіанське техно» або «Лаура Ешлі на фабриці гвинтиків». А слово «чужа»? Це непорозуміння. Я мешкала тут понад два місяці. Провела не одну ніч (звучить досить двозначно), спекла не одну піцу й вихилила не одне пиво. Я почуваюся тут краще, ніж у рідному домі. І, зрештою, час на слово «холодна». Це, на жаль, правда. В кімнаті зимно, як на Юпітері.