Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 91
Ізабелла Сова
— Не знаю, може, варто сходити. Але я не люблю кіно, воно мене знуджує. Якось три роки тому пішов та й заснув. Тільки квиток змарнував.
— Ти навіть бойовиків не дивишся?
— Жодних. — Вальдек зробив ковток пива. — Ну, може, щось закину часом у «відак». Якусь комедію. «Тупий і ще тупіший», щось таке.
— Ага, — замислено покивала я.
Сидимо далі, не мовлячи ані слова.
— У тебе класна зачіска, — почала я новий виток розмови.
— Зачіска як зачіска.
— Ти висвітлюєш волосся? — Він кивнув. — Не боїшся, що почне випадати?
— Як почне, я перестану висвітлювати. — «Як просто».
Ми знову сиділи в тиші, куняючи над гальбами.
— У тебе класний голос, — цього разу він обірвав мовчання.
— У тебе також, — повернула я комплімент. — Такий низький.
— Це від курива, — похвалився він.
— Ага.
Я зиркнула на Евку. Вона сиділа, покивуючи головою. Відсутня.
— Вже по другій, — озвалась я. — Треба йти.
— Ми вас відпровадимо, — запропонували хлопці.
Ми повертались у мовчанці.
— Гарний місяць, — зробила Евка останню спробу контакту.
— Круглий, — оцінив Вальдек.
Ми врешті дійшли.
— То як? Завтра можна перевозити лахи? — запитав Яцек. — Надвечір, гаразд?
— Даси собі раду? — пересвідчився Вальдек.
Я кивнула, і ми рушили.
— Непоганий той Вальдек, — оцінив досвідченим оком Лешек. — Виглядає, як добре надмуханий матрац.
— Тільки без фізіологічних подробиць. Я не в гуморі.
— Таж ніхто нічого й не каже, — обурився Лешек. — Я тільки оцінив його мускулатуру. Тобі часом не треба відвідати доктора Губку?
— Треба, але він поїхав у відпустку.
— Хіба не можна піти до чергового лікаря?
— Не всі стрибають із квітки на квітку. — «Звідки в мені стільки їді?» — Я віддана пацієнтка.
— Але ж ідеться про звичайні рецепти, а не про купіль у ванні, де без губки і справді не обійтися.
— Лешеку! — гукнула я.
— Знов асоціації? Ти й справді повинна сходити до поліклініки.
— Нікуди я не піду. Крапка.
— Крапка то крапка, — знизав плечима Лешек. — Я це якось переживу. Евка, на щастя, їде.
— Їде? — здивувалась я. — Вона нічого мені про це не казала.
— Бо вона й сама ще не знає.
— А ти знаєш?
— Так, бо це я влаштував їй цю поїздку, а вірніше, роботу.
— Де?
— В Льйорет де Мар, представником від фірми.
— Круто, — мені раптом стало сумно, бо що ж це за вакації без Евки?
— Певно, що круто. Я сам хотів поїхати, але треба знати іспанську. Немає шансів вивчити її за тиждень.
— Може, спробуєш гіпноз? — невпевнено запропонувала я.
— Я пробував, — зізнався Лешек. — Шість років тому, ти знаєш коли.
Знаю. Шість років тому Лешек повідомив батькам, що він гей. «Чи ти завжди мусиш іти в ногу з модою?» — розплакалась його мама, а батько поплескав по плечі і заявив: «Не переймайся, сину. Це, напевно, можна вилікувати. Спробуємо все: психотерапію, гомеопатичні ліки, акупунктуру, гіпноз, навіть електрошок, як буде потреба». На щастя для Лешека, до електрошоку не дійшло. Його старий змирився з фактом, що іншим він не стане.