Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 92

— Нарешті її іспанська до чогось придасться. Вона ніяк не могла знайти учнів.

— Пйотр колись хотів вивчати.

— До речі, що там у нього? — запитала я. Не бачила Пйотра після вікенду в Касинці.

— Він пішов, як тільки доріс до другого менеджера. Сказав, що мусить дбати про репутацію.

— Такі люди найгірші. Кар'єра. Не журися, ще зустрінеш свою половинку.

— Сам не знаю, — знизав він плечима. — Усі ці балачки про половинок здаються мені часом притягнутими за вуха.

— Ну що ти, Лешеку! — злякалась я. З усієї нашої компанії тільки він і я віримо в половинки. Я в половинки помаранчі, а він у половинки банана.

— Це дуже сумна теорія. — Лешек запаркувався просто під Евчиним вікном.

— Сумна? Я завжди думала, що оптимістична. Десь там, за горами, за лісами, а може, тут-таки поряд живе хтось, ідеально до тебе допасований.

— Що це, власне, означає — «допасований»? Ідеальний отвір?

— Залиш свої анатомічні розсуди для своїх колег з гей-фестивалю.

— Малино, у тебе і справді все із чимось асоціюється.

— А хто згадував про отвір?

— Я тільки розмірковував над значенням слова «допасований». Бо я, власне, не знаю, що воно означає. Адже на кожному етапі життя ми маємо інші погляди, інші потреби й смаки. Якихось двадцять років тому я закохався б у кожного, хто любить Рекса та індіанців, а ненавидить шкварки й пінку на молоці.

— Я теж, — здивувалась я.

— А зараз? Самої симпатії до Рекса мені не досить.

— Мені також. Він ще мусить любити ведмедика Вухастика з «Вечірньої колисанки» й романи Воннеґута.

— Саме в такій послідовності?

Я кивнула.

— Ти не думала над тим, щоб змінити стать?

— Чого ви тут сидите? — Евка зазирнула до автомобіля. — А я чекаю й чекаю.

— А, балакаємо про половинки помаранчі.

— Банана, — виправив Лешек.

— Знову половинки? — здивувалась Евка. — Адже це страшний облом. Бо якщо кожен має тільки одну половинку, то які шанси її знайти? Може, вона вже померла або, втікаючи від самотності, вдовольнилася сурогатом, зайнявши чужу половинку?

— Я саме намагався сказати це Малині.

— Ти що, не віриш у теорію половинок?

— Вірю, але я трохи її розбудував. — Лешек почекав, поки ми наставимо вуха, й почав: — Згідно з нею, існує три різновиди половинок.

— Перша — це?

— Половинка ситуативна. Скажімо, ти їдеш на вакації до Каталонії. Там зустрічаєш Міґуеля, кошлатого огира в обтислих сапфірових стрінґах і з великою кількістю гелю на волоссі. На пляжі це ідеал: засмаглий, в паніруванні з олійки для засмаги й піску. Але на фоні Плянтів, скупаних в осінньому дощі, той самий Міґуель нагадує вибляклу дешеву пластикову квітку.

— Мені такий тип завжди нагадував дешеві пластикові квіти, але я вловлюю суть речей.

— А другий різновид половинок? — запитала Евка. Ми й надалі стовбичили біля машини, а мої пакунки терпляче чекали в багажнику, на задньому сидінні, на даху, під кріслами, на поличці біля аптечки, в «бардачку» і на підлозі.

— Це половинка моделінова. Ти зустрічаєш чувака і думаєш: «Майже ідеал. Тільки от якби він любив Ґріґа і замість тих окулярів у формі телевізора „Рубін“ замовив би собі лінзи кольору трави». Якщо він на тебе накине оком, він погодиться на такі зміни.