Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 89

— Коли?

— Десятого липня. Ми були разом десять чудових днів, яких я ніколи не забуду.

— І про які я нічого не знала, — значуще глипнула я. — Я починаю сумніватися, що ми подруги.

— Зі мною зараз щось трапиться. Справді. — Евка підвелась і вийшла на кухню.

Я кинулася на диван, аж вистрілила пружина. А нехай все завалюється. Що мені до того? Кинулася ще раз.

— Що ти там трощиш? — виглянула з кухні Евка.

— Сценографію до п'єси «Падіння Малини С».

— Краще сідай виправляти оголошення. Але спершу відміни те, що ти сказала.

— Відміняю й перепрошую. Цього досить?

— Коротко й ясно, але за такої ситуації я не вимагатиму більшого. — Евка сіла за стіл і почала закреслювати номери телефонів.

— Зараза, вже п'ята. Я починаю нервувати.

— Спокійно, Малино. В найгіршому випадку заплатиш ще за один місяць.

— Чим?!

— Подумаємо.

— Ти говориш, як політики. «Подумаємо, зробимо відповідні кроки, окреслимо напрямок дій».

— Малино, заспокойся. Це ще не кінець світу. Це тільки кілька старих соток.

— Яких у мене немає!

Я заходилася гризти великий палець. Останнім часом я весь час це роблю.

— Якщо ти не перестанеш, у тебе скоро залишиться чотири пальці, — настачала мене Евка.

— Якщо в моєму житті щось не зміниться, проблема чотирьох пальців не надто мене турбуватиме. Я за крок від безуму.

— Добре, я закінчила. Ходімо порозклеюємо.

Ми вийшли.

— Трохи занадто світло. Нерозумно отак розвішувати при людях, — сказала я, обдивляючись довкруж.

— Давай скотч. Ми ж не пропонуємо сексуальні послуги. Ми тільки шукаємо квартирантів. Добре, приклеїлося.

Ми пішли далі, позначаючи дорогу оголошеннями. Зупинилися біля таблички на вулиці Святої Анни.

— Наклеїмо два. Тут ходить багато студентів.

— Може, під час сесії. Але не влітку.

Я зиркнула на годинник. Уже по восьмій. Що мене змусило стільки зволікати?

Евка саме морочилася зі скотчем, коли повз нас пройшли двоє хлопців. Почали читати. Я трохи відсунулася.

— Малино, не спи, давай оголошення.

Я подала їй, бордова аж по кінчики нігтів. Один із хлопців, з вигляду студент, почав голосно читати.

— «Квартира для двох осіб». Чуєш, Яцеку, це для нас. Відколи ця квартира?

— Якщо для вас, то навіть від завтра, — всміхнулась Евка. Звабливо.

— Далеко?

— Дільниця Старовіслянської, два кроки звідси.

— Дорого?

— Тільки 450 злотих плюс квартплата. Зате маєте велику кімнату з кухонною нішею й лазничку. А також інші вигоди.

— Коли можна подивитися? — запитав інший хлопець.

— Найкраще сьогодні, — запропонувала Евка. — Дати вам адресу?

Вони записали і сказали, що зайдуть об одинадцятій. Обидва. Ми пішли наліпити останні два оголошення, аби рушити додому. Треба трохи вирівняти територію.

— Мені здається, вони ковтнули наживку, — озвалась Евка.

— Нічого не кажи, бо зурочиш.

— Зайдемо на мале?

— Але тільки на одне.

Була майже десята, коли ми завернули до «Алхімії». Спокійно вицмулили одне велике. Час повертатися.

— І то негайно. Майже одинадцята.

— Не перебільшуй, — заспокоїла мене Евка. — Ще цілих п'ятнадцять хвилин. Ми дійдемо за п'ять. Зостанеться десять.