Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 86
Ізабелла Сова
— І присадила, — Йолька витерла велику важку сльозу, яка ліниво котилась по її щоці.
Я почулася зовсім кепсько. Втупилась у підлогу, гризучи кінчик великого пальця.
— Я хотіла б це якось виправити, — обізвалась по довгій-довгій паузі.
— Все гаразд, — вона простягла мокру від носовичка долоню. — Кожна з нас трохи завинила. Я, ти, може, навіть ти, Евко. Бо якби ти тоді зателефонувала до мене, хоч я і знаю, що це нічого не змінило б… Добре, краще змінимо тему.
— Я за, — підхопила я. — Цей… що ти, власне, робиш улітку?
— Не знаю. Після розриву з Віктором у мене завалилися всі плани.
Ще мить — і Йолька знову розклеїться. Треба опанувати ситуацію.
— А що з роботою?
— Нічого. Та халтура, яку мені знайшов Віктор, уже не актуальна. Зі зрозумілих тобі причин.
— Нема за чим шкодувати, — не здавалась я. — Ти тільки занудьгувала б у місті.
— Це мало бути на узбережжі, в пафосному пансіонаті. — Йольчині очі підозріло заблищали.
— Ти ж знаєш, яке в нас море. Брудний пісок і масні плями на крижаних хвилях.
— Малино, я ціную твої зусилля, але, може, ми і справді змінимо тему?
— Охоче. Тільки про що тоді говорити?
— Долар упав, — утрутилась Евка, яка досі мовчала як могила.
— Це несамовито, — відгукнулась Йолька.
— А я переїжджаю, — зробила я останню спробу.
— Знаю, а коли?
— Через десять днів.
— Шукаєш когось на своє місце?
— Ми над цим думаємо, — підтримала мене Евка.
Наразі ми дійшли рішення, що треба шукати. Але на нас звалилося стільки клопотів, що несила було зосередитися. Понад те, ми й надалі ганяємо в пошуках роботи. Тобто ми дійшли рішення, що треба ганяти. Може, завтра?
— Можна написати оголошення, — запропонувала Йолька.
— Або посидіти за малим пивом, — кинула Евка.
Тож ми сидимо за одним великим на всіх. Виходить дешевше.
— Я сьогодні ходила на співбесіду, — повідомила нам Йолька. — Вони шукали психологів для міжперсональної комунікації.
— І що?
— Приходжу в офіс. Показую резюме, розповідаю про себе. Чувак вислухав і питає, чи я закінчила курси психотерапевтів. Відповідаю, що ні, бо не збираюся бути терапевтом. Поза тим, це дорогі курси, я воліла вкладати гроші у вивчення німецької.
— І що він на це?
— Заявив, що шукає когось із психотерапевтичною підготовкою, а я її не маю. Тоді я питаю, які курси він мені порадив би. Знаєте, що він відповів?
— Ну?
— Цитую: «Я не можу нічого вам порадити, бо якби я це зробив, ви могли б сподіватися, що згодом я вас візьму, а я не можу вам цього обіцяти». А я тільки просила поради.
— Боже, яка підозріливість. Якийсь маніяк.
— Колишній психотерапевт, а тепер директор школи менеджменту.
— Що ти тепер робитимеш? — запитала я.
— Здурію й замовлю ще одне. По правді, у мене до першого зосталося тридцять злотих. Але я маю це десь.
